Всеволод Нестайко – дитячий письменник

Коли говорити напівжартома — а тільки так, здається, і можна говорити про більшість непересіч­них творів Всеволода Нестайка! — то власне як каз­кар письменник почався саме з Країни Сонячних Зайчиків. Ба ні, власне казкарем він, мабуть, уже на­родився, бо з дитинства постійно вигадував щось та­ке химерно-хитромудре, що від подиву робили великі очі не лише його друзі-ровесники, а й рідні та вчителі.

А коли Всеволод Зіновійович підріс, то якось по­думав: «А чого 6 мені не порадувати-подивувати дітей України в цілому, га?!.. — і почав, користаючи слова з його славнозвісних «Тореадорів з Васюківки», писати, писати, писати, а потім — друкуватися, дру­куватися, друкуватися!..

Отак, зрештою, він і зробився улюбленим пись­менником не лише дітей України, а й дітлашні у ба­гатьох країнах світу: адже його твори перекладались і перекладаються десятками мов інших народів.

Як же народилася відома повість-казка «В Країні Сонячних Зайчиків»? За словами самого письменни­ка, сонячних зайчиків вигадав, звичайно, не він. Со­нячних зайчиків вигадав той наш далекий пращур, невідомий самодіяльний лінгвіст-словотвореиь, який уперше побачив оддзеркалену сонячну плямку і наз­вав її сонячним зайчиком.

Про живого сонячного зайчика з довгими вушка­ми, лапками та куцим хвостиком писало багато по­етів, але відкрити й описати казкову Країну Соняч­них Зайчиків, мов Колумбові Америку, пощастило саме Всеволоду Нестайку. А було це так...Одного сонячного ранку перед пробудженням наснилося письменникові, що на його носі сидить живий сонячний зайчик і золотим пензликом малює на його щоках ластовиння — до речі, у дитинстві Всеволод Зіновійович, за його словами, був рудий і веснянкуватий! — і він одразу прокинувся й відчув якусь незвичайну радість, передчуття щасливої нес­подіванки, і йому страшенно закортіло відразу ж сісти за письмовий стіл та й розпочати писати про отих лоскотливих і бешкетних сонячних зайчиків!

Так і народилася повість-казка «В Країні Сонячних Зайчиків» сорок один рік тому, у 1959 році, й одразу зробилася улюбленим читанням української дітвори.

Невдовзі Країна Сонячних Зайчиків зажила своїм

власним життям, одкрила, так би мовити, свої пов­новажні представництва в Росії, в Білорусі, у Грузії, в Литві, в Латвії, а згодом :— і в англомовних країнах.

Після такої, майже всесвітньої, слави, яку набула Нестайкова Країна Сонячних Зайчиків, письменник гадав, що вже більше не писатиме про неї та про її мешканців, але помилився, на щастя!..

Років із тридцять тому, під час виступу в одній із шкіл, до письменника, як він сам розповідав, підій­шла вчителька молодших класів, молоденька, гарнень­ка, з променистими розумними очима, і розповіла йому, як вона читає дітям у класі про сонячних зай­чиків, і що вони разом навіть придумали гру в Країну Сонячних Зайчиків: малюють малюнки до цієї казки, а переможцям цього конкурсу вручають посвідчення почесних громадян Країни Сонячних Зайчиків.

Письменника ця розповідь страшенно зворушила, й він сказав учительці: «Та ви ж просто чарівниця із Країни Сонячних Зайчиків!» і після цього почав ду­мати над новою казковою повістю, героїнею якої бу­ла б ота вчителька — Незнайомка з Країни Соняч­них Зайчиків.

Так десь із десять років тому з'явилася з-під пера Всеволода Нестайка нова казкова повість, яка була своєрідним продовженням попередньої, де фігурува­ла ота Незнайомка, бо, на глибоке переконання письменника, класні керівники - то класні чарівни­ки: недарма ж у вчителів улітку не один, як у всіх інших громадян, а два місяці відпустки — один місяць вони відпочивають, а другий — навчаються на курсах підвищення кваліфікації класних чарівників у Країні Сонячних Зайчиків!

Саме із цієї, можна сказати — фундаментальної, думки і народилася нова повість-казка «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків».

Як розповідав мені Всеволод Зіновійович, йому здавалося, що тепер він уже точно ніколи й нізащо не повернеться більше до сонячних зайчиків, але... Ох, уже це «але»! Нікуди від нього дитячому письменни­ку, який пише пригодницькі твори, не подітися!.. Так от... Але одного разу виступав Всеволод Нестайко зно­ву ж таки у школі, й одна дівчинка раптом сказала: «А я на вас ображаюсь! У вас майже всі головні ге­рої, крім хіба що Космо-Натки, — хлопці. А дівчатка завжди другорядні. Ви, мабуть, їх просто не любите!..»