Неоніла Стефурак – поетеса Коломийщини

не вичавлюють і віки...

..........................................................

Стараюся жити для інших.

Не вмію інакше... Прости.

Що таке поезія за Неонілою Стефурак? Перечитавши уважно її твори, бачимо, що вона дотримується принципів геніального Арістотеля, який у 6-ій главі „Поетики” вказав, що всяке мистецтво певною мірою дає „Катарсис”, очищення. Поезія – за Н. Стефурак – дає крила, навіює людині те відчуття внутрішньої свободи, коли людина сповнюється власною гідністю, стає головою до польоту духа:

Неприкаяну душу із мене виймаєш

І очищену знов повертаєш мені.

Не дивно, що на слово честі й чистоти у „цілому світі голод”. Неоніла Стефурак по-своєму зуміла сказати „так ніхто не кохав”. Поетеса боїться штампів. Вона не пише про „перше кохання”, яке так часто фігурує у деяких коломийських інвалідів ямба й амфібрахія. Її ліричні вірші – це, швидше всього, лебедина пісня. Ліричні твори поетеси недовгі. Як на мене, ідеальна міра ліричного твору – 28 рядків. Коли ліричний вірш довший, він губить ліричну напругу, стає блідим і водянистим. Досконалість форми ліричних віршів Неоніли Стефурак – безперечна:

Пригуби, коханий, пригуби

Не жаги моєї, а любові,

Хай вона прищепиться тобі,

Проросте, завруниться, заквітне...

Так могла написати тільки людина, що володіє чаром живописати словом, живописати тільки те, що пройшло крізь серце, що відкрила для себе сама, а не позичила з чиїхось літературних рук. Твори її свіжі й чисті, наче пелюстки маку. В мить читання віршів Н. Стефурак відчуваємо ту просту істину, як звірі й птахи, що життя і смерть – два обшири вічного буття, які змінюють один одного. Ніщо на землі не минає безслідно. І з нами завше житиме оголена пелюстка її серця. Багато творів Н. Стефурак – сумні сповіді самотньої, зневіреної жінки, яка замолоду зазнала удару долі, яка душу визволила з „шкаралущі голубих ілюзій”, від якої відплив ненадійний човник обіймів:

Не маю дитини, лиш спомин колишу і плачу.

Ротрощену мрію тулю – до частинки частинку.

Водягаю ілюзій благенький, поношений плащик

І знову чекаю тебе біля левів на Ринку.Талант у Неоніли Стефурак свіжий, самобутній, незайманий, як і її „Непочата вода”. Магічна властивість поетичного слова матеріалізується в чарівних образах. Образ яблука, образ променя, образ дзеркала доволі часто фігурує в її творчому доробку. Поетка іде назустріч променю („Осліпну від мрії, аби не дивитись на долю”, „На денці слова і сльози”), який вказує їй путь істинну, хоча й важку, бо така її вдача – „ступати по лезах проміння”.

Чому ж Н. Стефурак назвала свою книжку „Голуби і леви”? напевно, тому, що два вищезгаданих атрибути найбільш точно характеризують місто, в якому минула її юність: