Неоніла Стефурак – поетеса Коломийщини
Віриться, що поетеса, яка, „відчувши за плечима смерть, збагнула, що найбільше свято – жити!”, буде ще колись веселою:
І ти мені ще брат. І ми живі.
Ми ще живі – і це найголовніше.
Л І Т Е Р А Т У Р А :
„Поетеси Коломийщини”
Реферат на тему:
Неоніла Стефурак – поетеса Коломийщини
„Ми ще живі – і це найголовніше”
Розповідь про творчість Неоніли Стефурак
Н. Стефурак народилася 10 листопада 1951 р. в м. Коломиї. Закінчила Львівський медінститут та літературний інститут ім. Горького (заочно). Авторка поетичних збірок „Мелодія краплин”, „За плугом сонця”, „Голуби і леви”, „Дикі яблука”, „Кольорові гусенята”, „Спалах” . . . Від 1982 року член Спілки письменників України.
Особливої уваги заслуговує її збірка „Голуби і леви”. Глибина і новизна, пристрасть і темперамент, гострота проблем та художня переконливість не можуть хвилювати. Н. Стефурак пише про любов до отчої землі, до рідних місць: Львова, Коломиї, Стопчатова, Ключева, про батька Василя, бабусю Гафію, про важке сирітське життя („Берестечко. Козацькі могили”, „Непочата вода”, „Василечку!.. Так звали мого тата”, „Мама співала і шила”, „Все перекреслю, все почну спочатку... „). Низка творів позначена автобіографічною міткою.
Твори поетеси не можуть не хвилювати, бо вони писані серцем. Видається, що в неї є особлива кревність зі світом, зі всім живим на землі, тому її вірші близькі й зрозумілі кожному серцю. Поетеса розповідає про вибранців з когорти, людей самотніх і спраглих любові – Січинського, Гомера, Шевченка, Франка, які пекли і розтерзували „Божою іскрою ближніх”, несли народові правдиве і чисте слово:
Душа небуденна і незрима
За словом правдивим стоїть
З чуттям невигойним Вітчизни.
Щирість і біль – найголовніші прикмети її поезії. Слово авторки чисте і незаймане. А саме нині українська поезія відчуває брак незайманого, незбаналізованого слова. Сумніви роздирають душу ліричній героїні: чи дійдуть її рядки до читача, чи не помруть, за словами поета, „на білих цвинтарях полиць” ... Тільки істинний митець може бути таким вимогливим до себе. Істинний поет може не писати, він відчуває потребу в слові, як у молитві. Потребу в слові чесному і вистражданому, слові виношеному в серці, слові, якого до тебе ще ніхто не сказав. Своє творче кредо Н. Стефурак висловила вагомими словами:
Те, що віддав задарма,
Воздасться тобі стократ.
Те, що зрослося з кров”ю,