Остап Вишня

План.

1.Вступ.

2.Творчість і життя Остапа Вишні.

3.Висновок.

4.Список використаної літератури.

1.Вступ.

ОСТАП ВИШНЯ

Справжнє ім'я — Павло Михайлович Губенко (народ. 1889 р. — пом. 1956 р.)

Видатний український письменник-сатирик, гуморист. Майстер художньої пародії і шаржу, короткого памфлета, сатиричного фейлетону і гуморески, перекладач.

Остап Вишня все життя був веселою, оптимістичною людиною і своїм темпе­раментом так заражав оточуючих, що ті забували про будь-які проблеми і турбо­ти. Адже гумор — кращий порадник у важкій ситуації і кращі ліки від усіх хво­роб. А щирий сміх над собою — поміч­ник подвійний. Письменник ніколи не

забував цієї давньої мудрості, і, можливо, саме всепоглинаюча сила сміху, помножена на українське життєлюбство, виривала його з рук «законних» убивць і рятувала в безвихідних ситуаціях.

Навіть про таку серйозну подію, як власне народження, Виш­ня говорив з чималою часткою доброї усмішки: «Мене витягнули з колодязя, коли напували корову Оришку».

2.Творчість і життя Остапа Вишні.

Насправді майбутній гуморист — а поки просто Павло Губенко — народився 13 листо­пада 1889 р. на хуторі Чечва біля села Грунь, що на Полтавщині (тепер Сумська обл.). Батько його служив прикажчиком у помі­щиків фон Рот, мати доглядала 17 дітей. Хлопчик ріс хуліганистим і шкодливим, проте легка вдача і бурхлива фантазія згладжу­вали будь-які провини. А ще Павлик дуже рано зрозумів, що у світі є пани і не пани, і, цілуючи поміщиці руку, із задоволенням потім витоптував у її клумбах квіти й усе погрожував щось їй «показати». Одним словом, був «чистим лейбористом».

Батько, бачачи любов сина до читання («Узагалі любив я книж­ки з м'якими обкладинками. Їх і рвати легше, і не так боляче вони б'ють, якщо мати, буває, побачить»), намагався дати йому пристойну освіту. Павликові не було й шести років, коли його віддали до грунської сільської школи, а після її закінчення — до двокласної в м. Зінькові, звідки він вийшов із правом роботи поштово-телеграфним чиновником 14-го розряду. Але оскільки хлопчику йшов на той час лише тринадцятий рік, навчання його не завершилося. Мати повезла Павла до Києва у військово-фельдшерську школу, де Михайло Кіндратович Губенко, який був військовим, міг учити дітей за казенний рахунок.

Закінчив молодший Губенко школу 1907 р. у чині військово­го фельдшера і був закріплений за 169-м піхотним полком у Києві, де шість років відпрацьовував своє навчання. 1914 р. він звільнився зі служби і влаштувався на роботу до Київської заліз­ничної лікарні. Посада фельдшера врятувала його від призову до армії під час Першої світової війни. При Українській Народ­ній Республіці він завідував Медико-санітарним управлінням міністерства шляхів сполучень, але в кабінетах сидіти не любив. Губенко, ризикуючи життям, працював у санітарних потягах, заповнених тифозними хворими. Він допомагав людям не тіль­ки ліками, але й смішними анекдотами, які сам складав і чудово розповідав.