І.Франко - творчість

Хоча й вони не відразу збагнули, який саме шлях вибрати. Визнавши слушність програми Бенедя Синиці в організації робітничого класу, вони не визнали його програми мирної боротьби. А переконалися, що перемогу над капіталістами робітничий клас може здобути лише в революційній боротьбі.

У повісті Франко показує робітників як клас, що бореться за своє визволення від капіталістичного ярма. Автор ставить і розв’язує робітничу тему в аспекті генеральної теми часу – боротьби праці й капіталу, тобто так, як ніхто з його попередників і сучасників зробити був неспроможний. Іван Франко на широкому соціальному тлі виводить галерею образів, які приходять до усвідомлення необхідності класової боротьби, неминучості загибелі світу експлуататорів.В художньому доробку Франка є сім закінчених п’єс, писаних у 90 – х роках і присв’ячених головним чином відображенню життя галицького села. У центрі їх стоїть драма “Украдене щастя”.

Ніби нічого особливого в ній нема. Сільський побут, нескладні сільські відносини, які так важко піддаютьтся психологічній обробці. Сюжет п’єси запозичено з “Пісні про жандаря”. В основі сюжету – конфлікт, побудований на традиційному “любовному трикутнику”: Михайло Гурман – Анна – Микола Задорожний. Звичайний драмороб перетворив би жандарма Гурмана на романтичного лиходія, подружжя Задорожних – на його жертву, а саму драму – на мелодраму.Франко зробив з неї соціально – психологічну драму високого ідейного звучання, з сильними характерами, з необмеженими сценічними можливостями.

Передісторія драми нескладна. Донька багатого газди кохається з бідним сільським красенем Михайлом Гурманом, парубком сміливим і крутим на вдачу. Щоб здихатися його і прибрати до рук усе хазяйство, зажерливі брати Анни підступом здають Гурмана в солдати, а пограбовану сестру збувають силоміць заміж за тихого, затурканого наймита Миколу Задорожного. Ось той соціально-психологічний плацдарм, на якому виростає драма. Трагедія Анни в тому, що вона безтямно любить свого колишнього обранця, ламає всі перепони до щастя – і не знаходить його. Бо Михайло Гурман уже не той сільський легінь, а пройдисвіт, - армія повернула його в рідне село моральною потворою, та ще страхітливому для мужика образі жандарма. Трагедія Миколи Задорожного в тому, що він після одруження встиг по-справжньому полюбити Анну, відродити людську гідність, тоді як вона, борючись за своє щастя, відповіла на його любов ненавистю, презирством, ганьбою. Нарешті, трагедія Михайла Гурмана в тому, що любов його до Анни вмерла і він може тільки мститися за вкрадене щастя. Але на кому мститися? Ворога свого він не знає, розуміє невинність Анни і Миколи, зганяє на них накипілу злість і не задовольняється. Єдиний вихід – смерть. Але Гурман по-своєму жаліє Анну і Миколу.Своїм жорстоким знущанням над ними він викрешує в душі Миколи іскру справжнього протесту, гине від його сокири, щоб потім власну смерть видати за самогубство.

Хто ж винен? Хто украв щастя цих людей? Драма виривається з тісних рамок сільського побуту, побутовий конфлікт переростає в конфлікт соціальний, політичний. Зробив нещасними цих людей суспільний і політичничнй лад, винні у всьому громадські порядки, за яких багатий давить бідного, сильний - слабкого, освічений - темного.

П’єса була написана на конкурс, оголошений Львівським крайовим виділом 18.03. 1891 року. Рецензента О. Огоновського перелякала в п’єсі “тенденція радикальна” і конкурсна комісія зажадала переробок. Вона вимагала усунути не тільки радикальну тенденцію, але й постать жандарма, якому “автор невластиво віддав роль чорного характерактеру”. Франко одержав лише третю премію. Комісія боялася викликати обурення громадськості. П’єсу, хоч і покалічену, глядач зустрів з ентузіазмом. Це відзначила преса. “Кур’єр львовський” так оцінив постановку п’єси на сцені Львівського театру у листопаді 1893 року: “П’єса Франка, хоч і її скастрував комітет і потім поліційна цензура, зробила могутнє враження. І ми сміливо можемо твердити, що в українській драматичній літературі вона займе видатне місце. Про це можна судити з того прийому, який вона мала серед громадськості…” Підкреслюючи справжній народний характер Франкової драми, газета додавала: “Його п’єса – то не ідилія народу, витворена на реальному тлі, і головна її користь для народу – правда, яку так рідко знайдете у так званих “народних” п’єсах”.

Драма “Украдене щастя” 1903 року була поставлена в Києві і мала величезний успіх. Роль жандарма виконував М. Садовський, Миколи Задорожного – І.Карпенко-Карий, Анни - Л.Ліницька. За радянського часу образ Задорожного створив А.Бучма, Анни - Н.Ужвій. Драма і досі не виходить з репертуару українського театру як один із кращих витворів української класики.

Гіркий досвід з просуванням драми “Украдене щастя” на сцену багато чого навчив Франка, і він зробив кілька спроб у комедійному жанрі, щоб під машкарою смішного показати дійсне становище галицького села.

Як і для Шевченка, так і для Франка народна поезія була єдиною плідною основою художнього новаторства. Доказом цього може бути лірична драма “Зів’яле листя”, яка вийшла з друку 1896 року.