Історія села Ліски
На могилі поставили березовий хрест. Вже після вивезення українців з села, стараннями двічі вдовиці Лисейко-Козак Марії було споруджено пам’ятник, який почав руйнуватись і в 1999 році знову вона, Марія, свої заощадження дає на пам’ятник, який закінчать тиждень перед її смертю.
Дані про Марію. Квятковська Марія по національності українка ( її мати вийшла заміж за поляка) виходить заміж за Лисейка Степана, якого 1939 на війні ранили в голову, і як полоненого німці передали його москалям. Його вели через село Ліски, і як я згадував, син Бог над Лисейко виплакав тата. Від ран до півроку він помер. Марія виходить вдруге заміж за Козака Григорія (Дарчиного). У них народжується дочка. Батька і дочку басаївці вбивають, а матір з сином, від першого чоловіка, брат Адамко врятував. Акція “Вісла” вивозить її з сином на німецькі землі, але все життя її тягне в своє село, де спочиває мама, чоловік, дочка.
В 90-ті роки переїжджають в село. Первий брат Богдана – Казік Квятковський виділяє йому кусок свого города на будову хати. Зараз Лисейко Богдан живе в Лісках.
Полякам вдалося спалити два галицьких села – Костяшин і Ліски, а більше наша самооборона та сотні УПА, які прийшли з Волині, не дали їм здійснити чорні задуми.
До кінця весни 1944 всі жителі села вернулися на свої пожарища і починають зводити житла, веснувати. Мирно працю охороняють сотні УПА, які готують відплату аківцям. Перша відплата була на польський Великдень на колонії Марисіня, Посадові, Жарки. Другий великий наступ відбувся на український Великдень на Лащів. Після цього поляки боялися наступати на наші села.
До осені 1944 р. знищують опорні польські пункти Острів і Кристинополь (Червоноград). На особливу увагу заслуговує намагання партизан спіймати живим керівника польських аківців, що діяв на Холмщині та палив Костяшин і Ліски, Басая. Операція була проведена вдало. Як розповіли Венгляж Андрій та Козань Василь, його і ще кількох командирів привезли в Ліски, нагадали їхню криваву роботу і знищили.Село поволі відбудовувалося, готувалось до жнив. Замість солтиса владу взяв станичний Шелемей Іван (дяк). Німці більше в село не заходили, а битими шляхами тікали на захід. Як такого, фронту у нас не було. Оставивши один підбитий танк між Лісками і Переводовом, без боїв німці відступили на Холмщину. Москалі, прочесавши піхотою посіви та ліси, теж подалися на захід. Хлопці-пастухи почали розбирати гарматні снаряди. Одна боєголовка розірвалася і від неї три хлопці зразу загинули (Мазурок Володимир, Синюта Володимир, Фога Мирослав (Мальчинський), Синиця Степан від рани помер, а чотири хлопці остались на все життя каліками.
На початку серпня юнаків наших сіл мобілізують і утворюють сотню Гайворона. З нашого села пішло 8 хлопців, але комісія оставляє лише трьох: Фогу Степана (“Омелько”), Синицю Павла (“Соловей”) та Кондрацького Володимира (“Високий). Більше тижня ми перебували в Безуєві, а потім нічними походами, під охороною сотні “Лиса”, добралися аж до бродівських лісів. В ніч на 19 серпня ми отаборилися недалеко села Спас. Після обіду нас почали обстрілювати з гармати танкетки. Але снаряди перелітали. Вночі ми покинули свій табір і почали вертатись у свої сторони. Додому в Ліски вернулися біля Покрови.
З осені 1944 р. по літо 1945 р. майже в кожному селі нашого терену стояли сотні.
В один із місяців УПА здійснило маже повну мобілізацію у свої ряди. Але після зради курінного Юрченка, багатьох відпущено додому. В ряди УПА вливається зрадник “Самостійний”, який після вистежених криївок та складів із зброєю і продуктами, переходить в КДБ і всі ці об’єкти і людей видає. Із своїм загоном він робить облаву в селі і особисто вбиває станичного Шелемея Івана (дяка). З кожним днем важче жити в селі через часті облави.
В грудні 1945 року від зрадника гине заступник районового СБ Шелемей Ярослав, житель села. Тільки закінчився похорон, як група червонопагонників окружає село – роблять облаву. Це був вже вечір і практично облавники нікого не знаходять. Спокійно люди відсвяткували Різдво. Без жертв минув січень і майже лютий 1945 року. Боївки, які квартирували у нас та й в сусідніх селах, роблять рейди на Холмщину і Володавщину. Під кінець лютого вертаються і заквартировують ближче ліса. Згідно розповідей, в село вертається із своєю групою командир “Крапка”. Двоє хлопців відпросилося і пішли додому в Переводів. Ранком другого дня село обступили загони КДБ та польські війська. Загін “Крапки” ледве пробрався до лісу Чепич, де їх окружили з усіх сторін. Бій тривав більше 6 годин. Але сили були нерівні і 39 воїнів, хто не впав від ворожої кулі, у трьох кільцях покінчили життя. Поховали їх другого дня на Білостоці. Про цей бій написано багато. (Окремо подаю прізвища і псевдо героїв, а також статті у газетах і фото могили).