Історія села Ліски

1.Хорташко Андрій

2.Бучак Лука

3.Козань Михайло

4.Кондрацький Іван5.Красько Григорій

6.Шелемей Василь

7.Богдан із Стрия

8.Шелемей Василь, який один

вернувся додому.

Колоніальна політика гітлеризму провокує міжнаціональні загострення, незгоди та вбивства. Виникають рухи опору і міжусобиць. На Волині поляки, а їм допомагають совєтські партизани, почали тероризувати українське населення, яке в свою чергу “відплачує” полякам тим же. Біля нас на Холмщині зникають свідомі українці, поляки по черзі палять українські села, вбивають мирне населення. До весни 1944 року маже вся Холмщина була спалена. Керівництво польської АК вирішило по ріку Буг знищити всіх українців.

24 березня 1944 року озброєні загони АК під керівництвом Басая вночі спалюють село Костяшин, а ранком оточують Ліски з трьох сторін і починають його палити та вбивати мирне населення. Акцією керує син перевертня Шелемея Якуба – Гжесько.В той час в селі було багато біженців із холмських сіл (Новосілок, Сушива, Телятина та інших). Люди двома видолинками тікають в напрямі Переводова, а поляки стараються замкнути село в кільце. На щастя селян озброєні брати Козак Яким та Михайло залягли за окопами недалеко Могили і прицільним вогнем не допустили до того. Крім того старше населення з дітьми напередодні виїхали в сусідні села (Жнятин, Хохлів, Хлоп’ятин, Осердів). Але вже біля 10 год ранку село було оточене з усіх сторін. Польські загони в’їжджають в нього і йдуть в кожну хату грабувати, а після цього підпалюють їх (в селі майже всі будинки були криті соломою), вбивають всіх.

На дорозі до плебанії біля Гілечків поляки оточують біля 50 осіб, яким не вдалося втекти і починають свою криваву розправу. Ось як про це розказує Лисейко Богдан, життя якому і його мами врятував брат мами Квятковській Адам. Оточених стріляли, кололи і різали ножами. Зчинився страшенний крик, який я чую і тепер. А це місце і тепер через 56 років мене ще проймає страх.

Ось розповідь Козаня Степана. Жінка Козака Якима не змогла вирватися з оточення, не стало сил. Її з двома дітьми наздогнав поляк, який спочатку вбив 9-річну дочку Олю, тоді тримісячного Гриця, а наостанок вистрілив у неї. Чоловік уже перед вечером знайшов свою сім’ю. Жінка була тяжко поранена в голову. Після видужання вона кожного дня ходила на могилки дітей ( їх не поховали в братській могилі). Переїхавши в 1946 році в Калуський район, вона втратила свідомість. Який побачила горбочок, клякала, молилася і страшно плакала, говорячи, що тут поховані діти. Так і мучачись, померла небога.

А що зробили нелюди із старим немічним Заяцем Сильвестром. Він носив довге волосся і бороду, білі як молоко. По старості був глухий. В час пожару не міг нічого полякам сказати. Щоб розв’язати йому язика, прив’язали до паркана, зі стріхи рвали сніпки і палили під ним. У тому вогні так і помер небога, не сказавши їм нічого. Цілий день “гуляли” басаївці по селу, впиваючись кров’ю вбитих і грабуючи. Була це середа. В четвер і п’ятницю ватага вбивць і грабіжників довершує свою чорну роботу. Згарищем чорніє село, по якому лежать трупи вбитих і обвуглених людей.

В суботу ранком село оточує своя самооборона, селяни звозять загиблих, копають яму і кладуть в неї, як снопи на запіллі, мерців. Мені довелося складати списки. Але прізвищ виявилось не так вже і багато, бо впізнати було годі. Писав номер по черзі і “чоловік”, “жінка”, “дитина”. Першого дня їх назбиралось біля сотні. Яму не закривали 3 дні, бо на згарищах і по сховищах ще знаходили тіла замордованих. Всього вбито до 120 осіб. В ту нещасну середу із 170 господарств осталось 10 будинків, серед них церква, читальня, плебанія, і чворак.