СЕЛО МОЄ – ТИ ДЛЯ МЕНЕ ЄДИНЕ

Тут моє дитинство – юність притекло

Тут мій корінь, тут мій прадід, тут весь рід.

Тут боротись за Вкраїну йшов я в світ.

Приспів:

Гей пісне дзвени

Гей пісне лунай

Зі столітнім ювілеєм

Красеня вітай

Гей П’ядики рідні, милі, дороге село,

Тут ми разом в “січ” вступали – все було.

Іван, Ірчан, Степан – Браття всі стрельці,

Добровольці-українці, молоді.

Приспів:

Гей пісне дзвени

Гей пісне лунай

Зі столітнім ювілеєм

Красеня вітай

Гей П’ядики рідні, милі, дороге село

Гей багато наших стрільців, полягло.

Всі боролись за Вкраїну, як орли

Та встояти в грізнім бою, не змогли.

Також широкий діапазон творчості був і в Мирослава Ірчана, який народився 14 липня 1897 р. Сім’я жила бідно, було п’ятеро дітей. Вже з восьми років хлопець почав писати вірші, а в десять років напасав драматичний твір “Війт”. Під час першої світової війни був поранений у плече, через кілька років лікується у Празі. Згодом написав п’єсу “Дванадцять” в основу якої поклав матеріали розстрілу С. Мельничука та Шеремети. Через деякий час їде в Канаду, де знайомиться з багатьма земляками, працює редактором. 1929 р. Ірчан з родиною переїжджають на Україну, де пише великий нарис “З прерій Канади в степи України”. На жаль широким, творчим планам письменника не судилося здійснитися. 28 грудня 1933 р. Мирослава Ірчана арештують у Києві, звинувачуючи у приналежності до націоналістичної контреволюційної організації. В 1933 р. його було розстріляно. Аж поки у 1956 р. переглянувши справу Ірчана встановили, звинувачення були необгрунтовані. Його було реабілітовано посмертно.