СЕЛО МОЄ – ТИ ДЛЯ МЕНЕ ЄДИНЕ

В даний час ставлення до Мельничука однозначне. У Івано-Франківську зняли цей пам’ятник, вважаючи, що його герой комуніст, борець за владу більшовиків і нічого його представляти. Однак жителі П’ядик по-іншому ставляться до особи пам’ятника. Пам’ятник Степану Мальничуку, Січовому стрільцю, символізує все Січове стрілецтво. Це був борець за волю України, патріот. І таким він залишиться в пам’яті народній. Культурно-освітнє життя П’ядик після першої світової війни здобуло певного розвитку. Завдяки невеликій відстані Коломиї, люди з П’ядик їздили вчитися туди. Закінчивши певні вузи вони стали спеціалістами вищої категорії, діловими людьми. Ось як протікало життя в селі.

Коли розпалася Польща, її землі ділилися між багатьма державами. Та коли 19 вересня 1939 р. прибули частини Червоної Армії в нашу місцевість. Кожен селянин сприйняв цю подію по-своєму: одні – насторожено, другі – байдуже, треті – з радістю, з хлібом і сіллю, з квітами. В селі почали крутити кіно безплатно, танці кожного вечора. Згодом комуністи казали щоб в хаті зняти всі ікони, і замість них почіпити більшовицьких вождів. З цього приводу співали пісню:Ані дратви, ані мила,

Тільки образ ворошила.

Ні крови, ні свині,

Лише Сталін на стіні.

Немеркнучою славою вписали золотими буквами в сторінки історії героїчної боротьби за незалежність України воїни У.П.А. Вони винесли на своїх плечах весь тягар війни, з переважаючими силами фашистської Німеччини та більшовицькою імперією. Чому виникла УПА, що спонукало її виступити на боротьбу з надзвичайно переважаючим ворогом, який був до зубів озброєним? Вороги мали великі сили, найкращу зброю. Сили були нерівні. Але у воїнів УПА була безмежна любов до Батьківщини, підтримка з боку народу у справедливій боротьбі проти окупантів.

Німці ставили своєю метою масове знищення великої частини українського народу: одних планували виселити з України, а решту зробити рабами німецьких колоністів. Німецькі плани були ясні, точні, детальні. Німцям було ясно, що український народ пройшов крізь жахливі тортури сталінського терору: голодомор – 33 р., примусова колективізація, масовий терор по відношенню до української інтелігенції. Зараз в нашому селі, ще є люди, які теж вступали до УПА. Це люди, які люблять свою землю, свій край, свою Україну. Вони боролися за рівність усіх громадян, за повне право національних меншин, за свободу слова, друку, думки, віри, за обов’язкове середнє навчання, за повну рівність чоловіка і жінки в усіх громадянських правах. Вони живуть в моєму селі. Це люди похилого віку, які бачили все, вони перенесли страшенні муки, але вони ж таки здобули те, чого бажали. Тепер вони живуть у незалежній державі на ім’я – Україна.

Я горджуся і приклоняюся перед цими людьми, а вони гордяться тим, що живуть так як хотіли, в своєму рідному селі.

Тепер хочеться згадати тих людей села, тих письменників, що діяли під час польської окупації, та зробили багато для розвитку культури села та й взагалі для України. Вони заслуговують на пошану і добру згадку.

Значний вклад в скарбницю української літератури також внесли і наші земляки, зокрема Іван Васильович Ткачук і Андрій Дмитрович Баб’юк (Мирослав Ірчан).

Іван Ткачук народився 15 вересня 1891 р. в бідній селянській сім’ї, в якій було шестеро дітей. Нестатки заставили Івана ще малим заробляти на хліб. Батько помер дуже рано. Так як освіту він здобув самотужки, то заробляв приватними лекціями, потім став працювати на залізниці. Брав участь у першій світовій війні. Працював редактором багатьох журналів і газет. Написав такі оповідання: “Страйк”, “Над Збручем”, “Прострілений декрет”, повість “Мілліони ідуть”. Помер Іван Ткачук у жовтні 1948 р. на Львівщині.

А ось тепер, я хочу написати пісню яка присвячена Івану Ткачуку. Написав її наш односельчанин поет-пісняр Іван Федорович Площик.

Пісня про Івана Ткачука.

Гей П’ядики рідні, милі, дороге село,