НАУКОВО-ПОШУКОВА РОБТА
Жителі Сопова були свідками втечі декількох членів уряду. Двомоторний літак через зіпсуття одного з моторів мусив зробити посадку у місцевості “Гора” у нашому селі. Через кілька хвилин після вимушеної посадки до літака під’їхав автомобіль і забрав пасажирів літака, від’їхавши у напрямку Яблунева. Літак завели і сховали на Зрубі на лану Клецкого, звідки його через кілька днів забрали уже представники радянського влади, яку встановили в Сопові. Літак спровадили на поле біля садиби, де проживає Катеринчук Василь, у тій же місцевості “Гора”. Відтак привезли майстрів, які почали лагодити літак. Ремонт тривав до січня 1940 року, а тоді літак здійнявся у повітря, покружляв над селом і полетів на схід.
Повернемося знову до записів Олекси Томенка: “Друга світова війна зачалася у вересні 1939 року. Гітлер із німцями напав на Польщу. Польща змобілізувала всіх військових людей, котрі пішли її боронити. Однак війна була коротка тривала 17 днів. Польща зістала розбита, забрана німцями. А Галичину німці віддали більшовикам, І ми зістали прилучені до радянської України. Про це сопів чани склали пісню:
“У неділю вранці в десятій годині
Розпалася Польща на дві половини.
Одну половину – взяли славні німці,
Другу половину – червоноармійці.
Ой ти Регли Шмігле, як торбі здається –
Ти втік за границю, увесь світ сміється”.
При радянській Україні перебували не цілих два роки, бо Гітлер напав на Радянський Союз і ми зістали під німцями, через 3 роки, до весни 1944 року, як червона армія робила німців і ми опинилися при радянській Україні. В польок-німецькій війні з Сопова загинуло 5 чоловік і кілька десятків попали до неволі. Під час війни солтисом у селі був Катеринчук Михайло, десятників заставляли забирати газдів з підводами на будівництво аеродрому. Кожен газда мав дати зерна, молока, тютюну, м’яса. За це людям платили німецькими марками. В селі була дисципліна. В той час почали арештовувати людей: єврейську родину – Мельника, Бакая Михайла, Микитка Петра, Котурлаша Миколу.
На другу світову війну пішло з Сопова 520 людей, котрих брали від 1939 року до 1945 року. Не було хати, родини, щоб хтось не пішов. І так: на фронті загинуло 130 людей, з причин війни – 79, разом – 290 осіб. Люди гинули різно. Одні в боях, інші від ран, одних мадяри в селі вистріляли, інших тифом заразили таки наші, одних мордували різним способом, стріляні, вішані, живцем ховані. Нема в селі родини, щоб не мала когось страченого в цій другій світовій війні. Під час війни в селі був фронт, спалено кілька хат, а під час бою – 10 хат, вистріляно кільканадцять жителів. Багато є похованих в нашому селі червоноармійців.
Як підрахував тодішній голова Бойчук Василь, їх поховано 265 чоловік. А також багато було жертв сталінської комуністично-московської репресії. Під час розкопок Дем’янового лазу знайдено останки заарештованих 1939-1941 року попівських людей, які були в “Просвіті”, ОУН – Бойчук Іван і Василя, Довганюка Степана, Дорундяка Михайла, Філіпа Василя. Тепер важко встановити істину, але попівські старожили називають вояків УПА, які були німецьких і світських окупантів і хотіли волі рідній Україні. Це – Томенко Василь, Дорошович Василь з сином Василем, Томенко Іван, Довганюк Дмитро, Курнір Йосип, Паландюк Йосип, Клюсак Петро, Федюк Василь, Федюк Йосип. Є відомості про те, що зв’язковий ОУН була вчителька Попівської школи Ганна Станкевич. Село забезпечувало українських повстанців і підпільників продовольством. У цьому брали участь переважно жінки. Кушнір Параска, яка везла хліб нашим борцям за волю, була застрелена червоними окупантами, у Федюк Марії московські зайди спалили хату. Іні, живі учасники тих подій, не хочуть розповідати про ті героїчні і тривожні події і це свідчить, як глибоко в декого в душі сидить страх, насаджений соціалістичною системою.
У садибі Кушніра, а достеменніше в стодолі, бус хрон, в якому занили 20 січня 1952 року три підпільники ОУН: “Тур” – Шовковий Микола, “Мишка” – Явдошняк Іван, “Пімста” _ Костюк Василь. У 1992 році на цьому місці урочисто відкрито пам’ятник.
ГРОМАДСЬКЕ Й КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНЄ ЖИТТЯ