Карпати

Поетеса не обмежувалася вчительською роботою, вона проводила в селі велику культурно-просвітницьку роботу, особливо серед молоді, вона зуміла багатьом селянам прищепити любов до України, до її багатостраждальної історії. А її вірш “Ой не нам та не нам...” священик Йосиф Кашакевич поклав на музику і він довгий час співався “як бойовий гімн”. І сьогодні ця поезія звучить свіжо і злободенно.

Громада утороп чан пам’ятає про свою. Народну вчительку, поетесу Марійку Підгорянку. 21 квітня 1991 р. з нагоди 110-річчя від дня народження поетеси на фасаді Уторопської середньої школи відкрито меморіальну дошку, на які з правого боку зображено барельєфне погруддя поетеси, а з лівого – викарбовано слова її вірша

Ой не нам та не нам

В кайданах ходити!

Ой не нам та не нам

Ворогам служити!

А внизу слідує пам’ятний напис: “В с. Уторопи з 188 по 1905 р. жила, вчилася і працювала народна вчителька і поетеса Марійка Підгорянка”.

Уторопський князь української поезії

Тараса Мельничук

Він –поет, лауреат Державної премії України ім. Т.Шевченка – народився 20 серпня 1938 р. в селі Уторопи. Після закінчення середньої школи працював коректором районної газети, пізніше лісорубом, шахтарем, служив у лавах Радянської армії.

У 1958 р. вступає до Чернівецького державного університету, вчиться, пише вірші, займається громадсько-політичною діяльністю. Через декілька років за його вірші його відраховують з університету і він працює у редакціях різних районах газет.

1967 р. виходить його перша збірка поезій “Несімо любов планеті”. У своїх віршах поет оспівував красу рідної землі, утверджував вільне українське слово, щиру любов до України, жагуче прагнення українського народу бути господарем на своїй предківській землі. Все це не подобалося комуністичній радянській владі і Т.Мельничук 24 січня 1978 р. був заарештований. Його звинувачували в тому, що він у своїх віршах зводив наклеп на радянський державний і суспільний лад та закликав до боротьби проти радянської влади. Поета засудили на три роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Йому довелося зазнати і фізичних, і психічних тортур, тюремних грат, колючих дротів таборів, де зневажалася людина, її гідність та руйнувалися її фізичні та духовні сили.

Але і за колючим дротом муза Тараса не змовкла. У 1983 р. в США вийшла збірка його тюремних поезій “Із-за грат”.

У 1990 р.. в Україні, через 23 роки після першої побачила світ друга збірка “Князь роси”, удостоєна Шевченківської премії в 1992 р.

Одночасно у Великобританії з’явилась книжка його віршів “Строфи із Голгофи”.

Після виходу з тюрми його чекала типова доля – недоля: гнаний, переслідуваний, без прописки, без засобів на існування, працював на різних принагідних роботах. А у день поетового народження в 1990 р. йому спалили рідну хату в селі Уторопи. Дві валізи рукописів пішли з вогнем.

Єдиною розрадою (чи мукою) для Тараса була поезія. В 1994 р. виходить остання за життя поета книжка “Чага”.

29 березня 1995 р. не стало Тараса Мельничука, поета-страдника, лауреата Державної премії України ім.. Т.Г.Шевченка.

Позвали його, як він і заповів, на рідному батьківському обійсті.