Чортків
Поблизу Чорткова в с. Ягольниця польський феодал С. Лянцкоронський в 1630 р. на високій горі теж спо¬рудив фортецю, яка вважалась однією з найміцніших твердинь на Поділлі. Тут свого часу побував Богдан Хмельницький. В XIX ст. замок перебудовано на тютю¬нову фабрику, яка існує й донині.
Значну оборонну роль відіграли ці могутні споруди. Досить сказати, що Чортківський замок шість разів ви¬тримував облогу чужинців і лише в 1640 р. ним оволоділи кримські завойовники. Особливо спустошливими вияви¬лись наскоки на місто татар, волохів, турків у 1634 і 1649 pp. В 1655 р. замок здобуло московське військо і за¬брало його власника Павла Потоцького з родиною в не¬волю.
В добу козацьких повстань Чортківський замок слу¬гував захистом можновладців од народного гніву. Коза¬цький ватажок Северин Наливайко із сусіднього Гусяти¬на, син ремісника-кушніра, закатованого посіпаками маг-ната Калиновського, підняв своїх знедолених земляків у бій проти гнобителів; вогонь повстання 1594—1596 рр, перекинувся і на чортківські землі. В добу Хмельниччи¬ни повстанські рухи відбулися в Копичинцях, Білобожниці, Коцюбинцях, не оминули вони й Чорткова. Жителі міста восени 1648 p., з'єднавшись з козацьким військом, оволоділи замком, вигнали шляхту, знищили польські окупаційні документи, разом з жителями села Білої ви¬зволили місто Бучач. Наступного року серед літа один із козацьких загонів знову визволив Чортків, але після укла¬дення Зборівського миру змушений залишити його. Від¬тоді тут надовго запанували польські загарбники.
Влітку 1672 р. турецьке військо, супроводжуване сул¬таном Магометом IV, захопило Чортків, а його замок пе¬ретворився на резиденцію субпаші Подільського пашалику. Завойовники утримували місто одинадцять років — до 1683-го, бо саме тоді об'єднані сили європейських держав розгромили турецькі полчища під Віднем. Відтак у 1699 р. Польща знову утвердила своє панування на зем¬лях Галичини, власником Чорткова після Гольських став граф Андрій Потоцький. Панське ярмо важким тягарем лягло на трудовий люд. В той же час замість оборонних замків польські магнати на галицьких землях почали спо¬руджувати для себе пишні палаци і як могли визискува¬ли працю кріпаків. За часів двох польських королів Августів II і III (з саксонського роду) польська шляхта пану¬вала і бенкетувала за принципом «За круля Саса едз, пій і попущай паса», а за непослух простолюдина виносила єдиний присуд — страту, глузувала з українського духо¬венства і селян: «поп і хлоп», силою насаджувала като¬лицизм.На протилежному боці Серету знаходиться Старий Чортків, де до сьогодні збереглася Успенська дерев'яна церква, можливо, найстаріша на Поділлі на поч. XVI ст. її вигляд нагадує тридільний храм хатнього типу з двоспадовим дахом разом з дерев'яною дзвіницею, купол якої має аркові заглиблення. У 1990 р. храм реконструйовано. Неподалік від нього для потреб вірних у 1903 р. вимурувано греко-католицьку церкву, в ній тепер зосереджене релігійне життя православних віруючих. На відміну від Успенської, скромної і непоказної, але такої «домашньої» церкви, Вознесенський храм на Вигнанці відзначається урочистою піднесеністю. Це один з найвизначніших здо¬бутків народної архітектури. Зведений талановитими без¬іменними майстрами у 1717 році, він увічнює небувалий розквіт українського дерев'яного будівництва. Нині оби¬два храми є діючими. У Вознесенському — віруючі греко-католицької громади.
Впродовж віків не радувала доля галичан, в період за¬непаду Чорткова знедолені не хилили голови в безнадії і покорі, як святиню берегли рідну мову й культуру, дарма що доводилось терпіти поневіряння чужинських понево¬лювачів — від середньовічних литовців до недавніх мос¬калів. Не скорились волелюбні чортківці домаганням польських магнатів Садовських, які в XVIII столітті збільшили панщину до 5—6 днів на тиждень. Це виклика-ло справедливе обурення селян, і вони в 1768 році повста¬ли. Вимоги бунтарів підтримала більшість сіл південної частини Галичини.
Після першого поділу Польщі в 1772 р. Чортків уві¬йшов до Австро-Угорщини і спйгтту був підпорядкований Заліщицькому округу, потім став центром Чортків-ського округу, а від 1867 р.— повітом, який мав канцеля¬рії старости, окружної ради, суд, пошту, поліцію. Як ба¬чимо, місто стало значним адміністративним центром, а згодом і економічним у південній частині галицького По¬ділля.
В період наполеонівських війн у 1809 р. Чортків оку¬пували російські війська, однак за рішенням віденського конгресу в 1815 р. місто, як і вся Тернопільщина, знову опинилися в складі Австро-Угорської монархії. Протягом оцих декількох років в Галичині змінилося три влади, які не тільки чинили насильницькі здирства, а й палили, руй¬нували міста й села. Замість жаданого полегшення при¬йшлі австро-угорські чиновники обклали обездолених новими великими податками. З цим не могли змиритись селяни, а чортківці в 1838 р. піднялись на боротьбу про¬ти гнобителів. На придушення чортківського завору¬шення та повсталих сорока сільських громад уряд вис¬лав значні військові сили, яким вдалося через два з по-ловиною місяці приборкати бунтівників, а їхніх ватаж¬ків Ф. Чубея і Ф. Сірмана з Бобинців ув'язнити. Незва¬жаючи на каральні дії, повсюди не стихали страйки, на¬ростав революційний рух, у боротьбі з несправедливі¬стю і жорстокою експлуатацією формувались і гартува¬лись професійні сили. Побоюючись всенародного пов¬стання, цісар Фердинанд в 1848 р. погодився на скасу¬вання панщини. На ознаменування такої події чортківці поставили в селах пам'ятні знаки-хрести, які й досі збе¬рігаються, біля них проводяться посвяти.