Чортків
Початок XV ст., як бачимо, позначається наступом польської шляхти на західне Поділля з Червоногородом і на середнє з Кам'янцем. Коли в 1434 р. помер Ягайло, то західна частина Поділля вже більше не вернулась до Литви.
В ході численних кривавих міжусобиць та боїв чужин¬ців за благодатні землі чимало горя зазнали галичани. Урожайний чорнозем та сприятливі кліматичні умови приваблювали польську шляхту з їхніх пісків, а королі щедро роздавали нові землі своїм прислужникам Гербуртам, Бучацьким, що ставали на сході вельможами. З кожним роком посилювалась польська колонізація, особли¬во вона поширилась після Люблінської унії 1569 р. Тоді майже вся територія пізнішого Заліщицького повіту з столицею тодішнього Червоногородського повіту, а також Кудринці над Збручем належала магнатам Язловецьким, південна частина Чортківського повіту (з центром в Ягольниці) і північна частина Борщівського повіту (з центром в Озерянах) — до можновладців Лянцкоронських, а місто Чортків — до Чортковських. За вельмо¬жами на Галичину посунула дрібна шляхта, вона поспіш¬но укріпляла замки, споруджувала костьоли. Запанували в «кляшторах» домінікани в Чорткові і Червоногороді. В тих часах магдебурзьке право дістали міста Червоного род (1448 p.), Чортків (1522 p.), Гусятин (1559 pік.
Польський устрій, заведений в 1435 р. на українських територіях, передав усю землю й ліси шляхті і закріпив за нею селян, їхня доля дедалі ставала важчою. Окрім цього, трудовий люд ставав першою жертвою від частих розбійних нападів татарських орд, а заможні мали мож¬ливість вчасно втекти чи перебути осаду в укріплених фортецях. Тільки за сто років (1450—1556 pp.) таких хи¬жих набігів нараховують 86, а в 1575 р. кримчаки полони-ли і погнали в рабство 35 тисяч українців.
Страждало місцеве населення не тільки від татар¬ських розбоїв, а й від пограбувань шляхти. Невипадково тому в 1647 р. відбулася кривава сутичка між мешканця¬ми Чорткова і загоном челяді шляхтича Петриковського.
Як і всі шляхетські або магнатські міста, Чортків, аби після вилюднення привабити нових поселенців, впрова¬див певні привілеї для новоселів, проголосив для них всі¬лякі свободи. Поступово почали розвиватись ремесла, їх наприкінці XVII ст. вже налічувалось 12. Умільці ткали полотно, виготовляли залізні вироби, гончарний посуд, черепицю, віск, зброю. В місті діяла сукновальня, меха¬нізми якої приводились в дію водяним колесом. Розвину¬ті були шкіряне й ткацьке ремесла. Всі ці багаті ремісничі вироби, як і земля, належали не селянам і цехам, а були власністю польських магнатів Чортковських, Гольських, Потоцьких, Садовських. Крім цього, вони змушені пла¬тити власникам податки за поле, сіножаті, пасовиська, за користування лісом, давати кошти церкві, утримувати військо, лагодити греблі, мости, охороняти замок. Хоч справами міста відав магістр на чолі з бургомістром, су¬дові справи здійснювала судова лава, керована війтом,
феодали постійно втручалися в самоврядування і зводи¬ли його нанівець. У середині XVІ ст. в Чорткові налічува¬лося близько 200 будинків, проживало до 1 тисячі чоловік. Після надання права проведення двох ярмарків на рік і тижневих торгів Чортків перетворився на значний торго¬вий центр.На перший погляд, життя в місті ніби вже врегулюва¬лось, йому б тільки багатіти й розвиватись, однак укра¬їнське населення, що своїми руками творило багатства, залишалось, як і раніше, убогим, ледве зводило кінці з кінцями. Польська шляхта старалася розширити свій вплив в українських землях і за допомогою релігії. Опло¬том римо-католицької експансії був монастир ордену домініканів, споруджений в Чорткові (1604 р.) разом з ко-стьолом. В центрі міста і сьогодні височить римо-католицький костьол, який своєю архітектурною викінченістю поступається лише Львівському кафедральному. Старе приміщення костьолу і монастир в 1663 і 1683 роках від¬відали польські королі Ян Казимир та Ян Собеський з глибини віків відлічує свою багату історію сивочолий Чортків. Перші відомості про це старовинне місто сягають 1552 року. А ще Чортків друге за величиною мі¬сто області. Невипадково тому вище приділено досить місця опису історичних подій, які творились в Галичині того часу і-які, зрозуміло, були тісно пов'язані з подіями виникнення і розвитку міста, з тими бурхливими хвилями періодів, які або піднімали на вершину, або кидали у вир відчаю й розпачу, аби знову звестись, вижити, утверди¬тись на рідній землі. Це єдине святе прагнення гартувало і єднало чортківців, давало наснагу до мужності і творчості.
А боронити свою землю і творити вони вміли. Які б важкі обставини не складалися, однак творчий дух наро¬ду не згасав, розвивалась культура, розбудовувалось місто, зводились палаци і церкви, зміцнювались оборонні укріплення. За короткий строк у Чорткові був зведений дерев'яний замок. До наших днів височать під Вигнанською горою дві з трьох башт пізнішої фортеці та житло¬ва споруда. Колись це була міцно укріплена резиденція феодалів, а відтак стала козацькою фортецею. П'ятибіч¬на у плані з баштами на рогах та брамою, вона вважаєть¬ся характерною спорудою перехідного типу. У дворі вибудуваний палацовий та господарський корпуси, зовніш¬ні стіни яких водночас були оборонними мурами з бійницями. Як видно з решток фресок, зазначає Г. Логвин, великий знавець стародавніх мистецьких пам'яток, палац у замку був розписаний на світські теми. Першим його господарем став власник міста С. Гольський. На місці дерев'яного у 1610 р. вимуровано кам'яний замок, і новий його власник К. Садовський у 1779 р. здав в оренду під склади місцевому австрійському гарнізону. Австрійські окупанти в 1863 р. перетворили фортецю на тюрму для польських повстанців.