Чортків - дорогами тисячоліть

Населення міста зберігає світлу пам'ять про загиблих патріотів. На міському цвинтарі у їхню честь споруджено пам'ятник. В Чорткові є вулиці, що носять їхні імена. А в Народному домі ім. К, Рубчакової є картина художника Я.Лозинського, присвячена вірним синам українського народу - Степану Мельничуку та Петру Шереметі.

ОЧИМА ГОЛОДНОЇ СМЕРТІТеперішнє покоління дуже мало знає про страшний голод в Західній Україні у важкі повоєнні 1946-1947-і роки. : Про нього не згадано навіть частини того, що написано про голодомор 1932-1933-го років. І тому дуже мало літератури в бібліотеках на цю тему. А говорити і знати потрібно, адже це ще одна трагічна сторінка нашої історії.

1946-й рік був неврожайним, в основному через засуху. Люди залишалися без хліба та інших продуктів харчування. Більшовицька ж влада не допомагала, а навпаки - перешкоджала вижити, бо розпочала організацію колгоспів. На словах комуністичні лідери твердили, ніби піклуються про людей, дбають про них. Сталін писав тоді, що "найголовніше - це цінувати людей, цінувати кадри, цінувати кожного працівника... Треба нарешті зрозуміти, що з усіх цінних капіталів, які є в світі, найціннішим і найвирішальнішим є люди, кадри".

Це. звичайно, було фарисейством "великого вождя і вчителя трудящих", хоча один із його найближчих помічників А.А.Андреев, виступаючи на пленумі ЦК у 1947 році, заявляв, що частина областей України і Молдавії страждає від засухи і населення там голодує, рішуче поставив питання про продовольчу допомогу людям з державного резерву.

Та насправді цього не сталося. Сталін і його оточення намагалися використати все з пропагандистською метою, бо коли люди Дочекалися вже нового, дав Бог, щедрого урожаю, то пов'язали це "'з перемогою колгоспного ладу, який зміг подолати усі наслідки засухи, і що колишнє село на Україні пішло у переможний наступ, а думки

121

людей звернені до найулюбленішого вождя і вчителя, творця колгоспного ладу товариша Сталіна".

Та жертви голодомору були великими - понад 2,5 мільйона людей пішли тоді в могилу.

Не обминуло це нещастя і наші околиці. Людей змушували записуватися до колгоспу, здавати реманент, землю, худобу. Забира¬ли навіть торбинки, мішечки, вузлики, горщички з борошном, житом, квасолею, горохом, горіхами тощо. Люди плакали, благали, просили не засуджувати їх на голодну смерть, та марно. Ось чому люди пухли від голоду, ось чому були настільки ослаблені, що не мали сили навіть викопати яму для поховання своїх рідних і близьких, ось чому багато померло. Люди старі, у розквіті сил, діти вмирали з голоду і по хатах, і в полі, і в лісі, і навіть просто на дорозі.

Я був тоді ще дитиною, та пам'ятаю те чорне крило голоду, що торкнулося і нашої сім'ї. Пам'ятаю спечені на кухонній плиті з темної муки кусочки паляниці, якими годувала мене мама. Пам'ятаю, як ходив з мамою і бабунею до лісу за грибами і лободою. Люди їли навіть траву. Рятувалися від голоду й грибами, від яких багато людей, вживаючи неїстивні, вмирало.

Народний дім і

пам'ятник

Катерині Рубчаковій

Побудований Народний дім напередодні Першої світової війни з ініціативи бургомістра Людвіга Носса, він слугував центром розвитку культури та спорту в місті. У цьому будинку були 2 зали: в одній відбу-валися збори, наради тощо, в другій - проводилися уроки фізкультури для учнів гімназій.

З розвитком сценічного мистецтва на наших теренах тісно пов'язане ім'я Катерини Рубчакової. Народилася у Чорткові, створила 71 роль, співала у 13 операх та 21 опереті. Померла у молодому віці на 38-му році життя, похована у Тернополі.