Моє село - Прокурава
В селі були люди, які цікавилися прогресивним життям своїх братів Східної України (Великої).
Вони діставали літературу, читали її, розповсюджували серед селян і навколишніх сіл. Це Ткачук Микола Васильович, Титович Юрій Максимович. Всі Галичани мріяли про возз’єднання з Східною Україною, хоч лякав усіх сталінський режим. Бо нелегальним шляхом довідувалися і про штучний голод на Україні 20-х років і 1933 року, про організацію колгоспів, яка не подобалася людям, про винищення інтелігенції, про репресії. Але однак життя за панської Польщі було теж нестерпним і жителі Галичини з радістю зустріли Радянську владу, надіючись на краще.
Радянська влада в селі була встановлена у вересні 1939 року. Першим головою сільськогосподарського комітету був Микитин Петро Васильович. Він був депутатом народних зборів.
В грудні 1939 року було організовано школу по ліквідації не писемності та загальноосвітню семирічну школу. Та недовго тривав спокій. Фашистка Німеччина напала на Радянський Союз. В 1941 році наше село було захоплено німцями. Ще одна чорна хмара нависла над нашим селом. Почалося тяжке і сумне життя. Забирали худобу, не було де купити хліба. Худобу забороняли розкохувати , а та що була – не можа було використовувати для себе. Почався голод, люди йшли за Дністер, міняли що могли на хліб. Поліцаї відбирали хліб і люди ледь живі повертались додому голіруч. В боротьбі проти варварських дій фашистів жителі села брали активну участь. В УПА пішли молоді юнаки: Олексюк Іван Петрович, Петрів Петро Миколайович, Нерестюк Микола Андрійович, Строчук Д.В. Дубравський Василь Миколайович. В УПА воювали Якібчук Василь Миколайович – сотник (1914-1945), Петрів Марія Миколаївна (1920), Павлюк Іван Миколайович (1924) – сотник, Михайлюк Микола Васильович – станичний (1912-1945) Павлюк Марія Миколаївна (1921) – померла в таборі, Остафійчук Андрій Михайлович – (1905) Остафійчук Іван Михайлович (1920), Якібчук Василь Миколайович(1907) , Загориняк Василь Андрійович(1925) , Бойчук Дмитро Іванович, Лавринюк Іван Петрович, Олексик Дмитро Петрович – помер в таборі, Герасим’юк Михайло Іванович.
Війна кінчилась і встановилась радянська влада, але почалися сталінські репресії ; невинних людей , матерів з дрібними дітьми в 1947 році без розбору відправляли в Сибір.1948-50 роки люди почали відходити від усіх бід , як у 1951 році село почали переселяти в Миколаївську область. Людей били, викручували руки щоб підписувались про добровільний виїзд. Насильно валили ати. Це був великий біль народу. Але любов до рідного краю, до свого рідного села , пробудила свідомість кількох селян, котрі перебороли страхи і почали діяти. Зібралося троє людей до Києва, у Верховну Раду шукати правди. Це жителі села: Якібчук Андрій Юрович , Бойчук Михайло Михайлович, Герасим’юк Микола Васильович.
Приїхавши до Києва, вони розповіли про ситуацію в селі і попросили дати відповідь на другий день, як буде далі. Як з’ясувалось , такого наказу про масове виселення села не було. Переселення припинилось а винних покарали, секретаря райкому за самовільний вчинок покарано. Все скінчилось , але з умовою, що в селі організується колгосп . Колгосп було створено в 1951 році. Селяни дуже бідували, починали, як кажуть , все з підвалин, техніки не було. Будували стайні безплатно , здавали худобу, і також оброблене поле. Тяжко працювали і за це одержували копійки, а господарство несло лише збитки.
Вирішили перейти в гірських селах на іншу форму господарювання , створили радгосп. В 1969 р. с. Прокурава належало до радгоспу “Брустурівський”. Почали розвиватися різні промисли. А в нас люди мистецькі, майстри на всі руки. Господарство стало прибутковим, але не було господаря щоб розвивалося село. Бо де є добрий господар – там і людям добре живеться. Обрали директором радгоспу прокуравчанина Петріва Михайла Петровича. До радгоспу “Брустурівський” входило 5 сіл. Почало господарство розквітати , а людям краще стало жити. За останні десятиріччя села розбудовувались. В селах асфальтовані дороги. Побут селян змінився. Села електрифіковані, радіофіковані, міцно в побут ввійшли телевізори, радіо, магнітофони. Лише в Прокураві за останні десятиріччя побудовано: будинок побуту, медпункт, аптеку, столярний цех, пилораму, баню, побудовано і обладнано школу, дитячу їдальню, магазин. Будується будинок культури, де будуть спортивні та танцювальні зали, кімнати урочистих подій, сільська бібліотека, кімнати для гуртків, художньої самодіяльності, кінозал, інше.
Величезні зміни відбулися в селі за післявоєнні роки. До 1945 року не було жодного спеціаліста: ні вчителя, ні медика, ні механіка, ветлікаря. Тепер багато в селі спеціалістів, які мають вищу освіту. Всього спеціалістів, які здобули вищу середню освіту 148 чоловік, що становить 16,48 від загальної кількості дорослого населення.
Для учасників художньої самодіяльності Прокуравського сільського клубу радгосп придбав костюми, музичну апаратуру, обладнання клубу. Був спонсором поїздки фольклорного ансамблю 2Барви Карпат” на фестиваль 1989 року у Польщу, а в травні місяці в Київ на міжнародний фестиваль. Керівником ансамблю є Гуцуляк Петро Михайлович і Ткачук Марія Дмитрівна. Гуцуляк Петро Михайлович 1919 р.н. , з трудовим стажем 47 років.