Верховина – один з центрів Гуцульщини

Верховина (до 1962р. Жаб’є) розташована у Східних Карпатах за 130 км від обласного центру м. Івано-Франківськ за 31 км від залізничної станції Ворохта. У лютому 1940 року Жаб’є стало районним центром. У 1963 році район був приєднаний до Косовського. У грудні 1966 року відновлено Верховинський район включаючи до його складу села Білоберізка, Хороцево, Барвінків. На його території є селище міського типу, 41 село і 117 присілків, які підпорядковані районній, Верховинській селищній та 21 сільські ради. У даний час територія Верховинського району складає 125426 гектарів з них: 32113 га становлять сільськогосподарські угіддя; рілля – 871,46 га, багаторічні насадження – 120,5 га, сінокоси – 12380,3 га, пасовища – 20541,5 га, а 89442 гектари (71,3%) ліси та інші вкриті лісами площі.

На південному заході району проходить державний кордон України з Ромунією (49 км). На заході Верховинський район межує з Рухівським Закарпатської області, на сході – з Путивльським, Чернівецької області, а на півночі з Надвірнянським та Косовським (північний схід) районами Івано-Франківщини. Протяжність району з півночі на південь – 62 км, з заходу на схід – 41 км, а площа в цілому складає 1263 км2.

Верховинський район – це специфічний багатий на рекреаційні ресурси та відзначений як рекреаційно-лікувальний. Для району характерні широколистяні та хвойні ліси, річки, наявність цінних урощищ, що мають естетичне значення. В Карпатах зберігається – фонд 1/3 європейської флори. Тут ростуть близько 3000 видів рослин, у тому числі понад 2000 квіткових, серед яких 500 лікарських. Такий же багатий і різноманітний видовий склад тваринного світу, що нараховує близько 400 видів тварин.

На Гуцульщині збереглась багата і своєрідна етнографічна особливість архітектури і побуту. Все це сприяє розвитку масового цілорічного туризму та інших видів активного відпочинку.

Примноження гуцульської культури, соціальному розвитку Верховинщини та всього Гуцульського регіону сприяють Товариство “Гуцульщина”, асоціація органів місцевого самоврядування цього району та філія “Гуцульщина” Науково дослідницького інститут українознавства Міністерства освіти і науки України, які знаходяться у Верховині.

В економіці, соціально-культурному розвитку району особливо зримі стали за 19 років незалежної Української держави. Органи влади зуміли мобілізувати населення району на реформування виборчих галузей, національно-духовного відродження краю, примножен6ня матеріальної і духовної гуцульської спадщини, народних традицій і обрядів.

Над виконанням цих завдань працювали депутати областей і районної рад чотирьох демократичних скликань. Районну раду очолювали голови; 1991 – березень 1992рр. – Петро Пониполяк, березень 1992 – червень 1994 рр. – Дмитро Ватаманюк, липень 1994 – березень 1998рр. - Петро Пониполяк, квітень 1998 – по даний час.

У районі зміцніла громадська активність людей, яких згуртовують і мобілізують на державотворення більше “30” районних організацій різних політичних партій і ще більше громадських організацій різних політичних партій і ще більше громадських формувань. Особливо дієвим є районна організація “Просвіти” і товариство “Гуцульщина”.

Після встановлення в Західній Україні радянського режиму, в 1939 році радянськими органами НКВД в Жаб’є заарештовано велику групу його жителів і запреторено в сибірські в’язниці та згодом депортовано їх родини. Серед них був і громадський діяч Гуцульщини, етнограф Жаб’ївський війт (1927 - 1939) засновник і видавець у 30-х роках “Гуцульського алендаря” Петро Шекерик-Раників, якого в жовтні 1940 року в м Києві засуджено і відправлено в Сибір, звідки він не повернувся, а на місці знишили його домашній архів – рукописи про Гуцульщину, випущені ним “Гуцульські календарі”. В цей час були запроторені в тюрми також Василь Філипчук (Олексюк), Василь Блищук (Юраміджук), Федір Кіцнак (Варварюччин) з Підсиниць та багато інших. Всього понад три десятки осіб, а згодом і їх сім’ї вивезені в Сибір з яких повернулись В. блищук, і його сім’я та дружина та дружина Петра Шекерика-Раниковського. Інших знищила “батьківщина трудящих” і їх доля залишилася невідомою для односельців.

Найбільшого апогею, як і всюди по Україні, в Жаб’є радянський терор завітав у перші дві війни СРСР з Німеччиною. У тюрмі, що знаходилася у самому центрі, над Черемошом, енкаведисти закатували письменника, громадського діяча Гуцульського краю доброго ґазду Онуфрія Манчука та ще 8 жителів Жаб’є і навколишніх сіл.

Те, чого не встиг довершити радянський режим, продовжив німецько-фашистський. Вже в перші дні його встановлення фашистські окупанти почали арешти і розстріли українських патріотів, представників інтелігенції, духовенства та інших верств населення. Серед багатьох гуцулів і при карпатців у коломийській тюрмі опинилися з Жаб’є Павло Вітвицький, а також Микола Сорук та ін. горяни.У Жаб’ю і навколишніх селах фашисти знищили більше півтисячі євреїв. Проте, звільнення від фашистського окупаційного режиму у вересні 19944 року, звільнення від фашистського окупаційного режиму у вересні 1944 року і встановлення радянського не принесло корінного покращення, оскільки радянські “визволителі” продовжили свою політику довоєнних років. В завершальні воєнні та повоєнні роки Жаб’є стало центром різних радянських репресивно-каральних акцій.