Особливості розвитку краєзнавства в Галичині
Улітку 1834 р. Я. Головацький здійснив подорож пішки зі Львова через Миколаїв, Стрий та інші міста Галичини. Його подорожні нотатки "Подорож по Галицькій та Угорській Русі, описана в листах до приятеля у Л." - це класичний зразок опису мандрівки вкраїнським краєм, який був однією з перших спроб українця заповнити прогалину в науковому вивченні рідного краю. І. Вагилевич під час своїх мандрівок Галичиною збирав фольклор і етнографічні матеріали, відвідав історичні пам'ятки, проводив археологічні дослідження. Так, у нарисі "Верди в Уричі" (1843 р.) він описує унікальні ландшафти Урича, скелі, загадкові піктограми на них, замислюється над історичними витоками пам'ятки. Дослідження І. Вагилевича дали йому підстави першому серед краєзнавців Галичини висунути гіпотезу про оборонне значення Урицьких скель.
Інший видатний галицький діяч Микола Устиянович в оповіданні "Ніч на Боржаві" (1852 р.) описав карпатську природу під час подорожі 1841 р. зі Славська в Угорщину.
Результати діяльності "Руської трійці", що становлять вагому частину всеукраїнського народознавчого доробку першої половини XIX ст., послужили поштовхом і джерельною базою для подальшого розгортання наукового краєзнавства.
Одним з фундаторів туристичного краєзнавства в Україні вважаємо Омеляна Партицького (1840-1895 pp.). Улітку 1865 р. він разом із 3. Паславським, І. Шандичевським, Ю. Це-левичем, П. Вахнянином взяли участь у тижневій мандрівці по Галичині.
О. Партицький регулярно здійснював науково-краєзнавчі подорожі у Карпати. Зібраний ним археологічний і краєзнавчо-етнографічний матеріал став основою для праць "Образи Руси Галицької", "Подорожньо-етнографічні записки" (1887 р.). Про найатракційніші пам'ятки та найважливіші події Галичини О. Партицький залишив окремі краєзнавчі розвідки-нариси "Жерло Парашка", "Крехівський монастир", "Камінь Св. Петра" та ін. Про мандрівки О. Партицького свідчать публікації на туристичну краєзнавчу тематику в часописі "Газета шкільна", а саме: "З життя волинського люду за Бойлем Т., Отецьким", "Образи Руси Галицькой", "Руїни стародавніх замків на Поділлі" тощо. У 1878 р. О. Партицький звернувся до краян з пропозицією про те, щоб вони розробляли та прокладали нові туристичні маршрути і посилено вивчали свій рідний край, як це робиться в країнах Європи [47; 49]. / саме О. Партицький першим серед українських краєзнавців розробив туристичний маршрут для краєзнавчої подорожі атракційними околицями Львова.
Революційна "Весна народів" 1848 р. сприяла пробудженню національної свідомості українського народу в Галичині, Буковині, Закарпатті.
У Галичині в цей час виникло політичне об'єднання - Головна Руська Рада (очолив М. Устиянович), яка зініціювала скликання з'їзду (собору) діячів української культури для обговорення питань, пов'язаних з подальшим духовним розвитком українського народу. 19-26 жовтня 1848 р. у приміщенні духовної семінарії відбувся Собор руських учених, який ознаменував початок глибокого національного самовираження.
На жаль, більшість діячів українського відродження 40-50-х pp. XIX ст. не витримали подальшого реакційного тиску з боку австрійської влади та польської шляхти і вимушено стали "москвофілами". Лише декілька патріотів - Іван Гуталевич, Богдан Дідицький, Йосип Заячківський, Степан Качала - навіть в умовах репресій продовжували займатися народною освітою, доступною для простого народу мовою (так звані народовці-украї-нофіли).
У 1861 р. у Львові засновано Товариство "Руська Бесіда". При ньому у 1884 р. утворено Український театр. А 8 грудня 1862 р. у Львові було скликано Установчі збори Товариства "Просвіта", якими фактично було започатковано діяльність цієї громадської організації ("Просвіту" очолив професор Анатолій Вахнянин).
Видатною постаттю українського туристичного краєзнавства є Іван Нечуй-Левицький (1938-1918 pp.) - талановитий письменник, етнолог-фольклорист, філолог і краєзнавець. І. Нечуй-Левицький здійснив цілий ряд краєзнавчо-експедиційних мандрівок теренами рідного краю, зокрема об'їхав більшу частину Східної Польщі (Галичину, Лемківщину, Холмщину, Підляшшя, Волинь, Поділля) та Молдові!' (Північна Буковина).
Класичним туристично-краєзнавчим твором І. Нечуй-Левиць-кого можна назвати його подорожній нарис "Мандрівка на українське Підлясся", надрукований на шпальтах львівського часопису "Правда".Найбільшою заслугою І. Нечуй-Левицького як ученого-краєзнавця й етнолога є аргументоване наукове дослідження, що довело незаперечний зв'язок Лемківщини з історією та культурою Наддніпрянської України. На той час ученому необхідна була неабияка відвага для подібних заяв та їх публічного відстоювання. Адже цим він промовисто засвідчував про існування окремого етнічно-єдиного українського народу на терені від Слобожанщини й Надазов'я до Холмщини й Лемківщини. Праці подібного змісту відкрили якісну нову сторінку наукового краєзнавства України.