Особливості розвитку краєзнавства в Галичині
Зупинимося на характеристиці названих етапів розвитку краєзнавства на галицьких теренах детальніше.
Перший етап - Просвітництво і перші хвилі національно-культурного руху (кінець XVIII ст. - 1820-ті pp.).У 1787 р. при Львівському університеті був заснований Руський інститут, де готували священиків, які знали українську мову і володіли руською грамотою (Іван Земенчик, Петро Подій, ван Лаврівський тощо). У 1790 р. Львівська Ставропігія вида-а Ьуквар з Додатком "Політики світської", укладений українською мовою. Цей Буквар став справжньою маленькою енцик-опедією з україніки, оскільки він давав найзагальніші відомості про рідний край і його народ.
"Австрійський уряд, приєднавши Галичину, не дуже дбав про піднесення в ній краєзнавства, яке легко могло б пробудити у її мешканців надто велику любов до свого краю, небезпечні думки про давнє і недавнє минуле" [83, с 117]. Писали про Галичину здебільшого німці Австро-Угорщини, які з певною імперською погордою ставилися до галичан, їхніх звичаїв, мови та історичних традицій. Офіційні й напівофіційні видання з географії і статистики Галичини були сухими шкільними підручниками або збірками окремих розрізнених матеріалів. Винятком є праці австрійського вченого Гакета Бальтазара (1739-1815 pp.), які носили описово-подорожницький та країнознавчий характер. Одним з найважливіших напрямків краєзнавчих досліджень є опис подорожей по Північних Карпатах у 1788-1795 рр., що вийшов у 4-х томах у 1790-1796 pp. у Нюр-берзі. Український учений Іван Кревецький вважав, що "Опис Гакета се найбільший і найцінніший опис подорожі по Карпатах, який коли небуть появився перед ним і після нього - по нинішній день". Г. Бальтазар уперше в географічній літературі наніс на карту всю дугу Карпат, правильно "прив'язав" і оконтурив. Описав декілька маршрутів подорожей по Північних Карпатах, а також охарактеризував етнічний склад та поселення. У 1779 р. довів, що витік річки Дністра слід шукати біля села Вовчого [65].
У 1810-1820-ті pp. Галичиною прокотилася нова хвиля національно-культурного руху. Епіцентром цього руху став старовинний Перемишль (одна з прославлених княжих столиць Галицької Русі, нині, за сталінським межуванням західного кордону України, Пшемишль у складі Польщі). У 1815 р. тут виникло перше українське просвітницьке Товариство для підготовки книжок для народу, яке проіснувало до 1817 р. Засновником Товариства був священик Іван Могильницький. Він написав першу "Граматику языка славено-руського" (1823 - 1824 pp.) і науковий трактат "Відомість о Руськом язиці".
З Перемишлем пов'язана діяльність єпископа Иосифа Ле-вицького - автора першої у Галичині друкованої німецькою Мовою "Граматики руської" (1834 р.). У Перемишлі сформувався як учений-етнограф Иосиф Лозинський - автор першої в Галичині надрукованої українською мовою етнографічно-фольклористичної праці "Русское весілє" (1835 р.) та Граматики живої Української мови (1846 p.), а також ряду розвідок з історії Галичини.
Значний вплив на активізацію народознавчих досліджень у Галичині мало перебування в 1818 р. одного з засновників слов'янської етнографії, археології і фольклористики Зоряна До-ленги Ходаковського (Адама Чарноцького). Під його керівництвом розпочалося вивчення народних традицій, збирання пам'яток народної творчості, речових пам'яток, решток старовини, яке заклало підвалини майбутньої української і польської фольклористики.
"У Галичині тим дослідженням надзвичайно прислужилися два гідні діячі... граф Максиміліан Осолінський і Саму-ель Бугуміл Лінде. Перший з них не тільки своїм громадським вчинком - заснуванням бібліотеки і національного музею..." [83, с 127]. Поруч із ними слід згадати Гната Червінського (1770-1830 рр.) - талановитого польського етнографа, який з симпатією ставився до українського народу й тривалий час вивчав звичаї українського населення Галичини. Книга Г. Червінського "Образи Русі Червоної" (1811 р.) була першою європейською науковою краєзнавчо-етнографічною працею про українців.
Другий етап - розвиток народознавчого краєзнавства: від "Руської трійці" до виникнення Товариства "Просвіта" (1830-ті - 1868 рр.).
У 1830-х pp. у Галичині намітився поступ у розвитку народознавчого краєзнавства. У Львівській духовній семінарії виник маленький гурток однодумців, який назвався "Руська трійця", "їх було трьох. Один з них - енергійний, наполегливий, сміливий, готовий до самопожертви, на подвиг... Це - Мар-кіян Шашкевич. Другий - людина палкої вдачі, з широким польотом фантазії, прагнув рішучих дій. Це - Іван Вагилевич. Третій - ініціативний, діловий, працелюбний. У той же час - поміркований і обачний... Це - Яків Головацький" [58].
У 1833 р. "Руська трійця" видала свою першу рукописну збірку "Син Русі". Другою збіркою у 1834 р. стала фольклорно-літературна "Зоря, писемце, присвячених русскому язику". У 1836 р. серб Г. Петрович у Пеіпті надрукував рукопис "Руської трійці" під назвою "Русалка Дністрова". Це була перша книжка у Галичині, написана живою українською мовою та українським алфавітом."Альманах" з чисто галицьким профілем став всеукраїнським явищем за змістом, мовою, духом" [58]. У "Руської трійці" з'явилося багато прихильників. М. Шашкевич, І. Вагилевич займають чільне місце серед краєзнавців Галичини.