Деякі аспекти свободи слова та інформаційної діяльності в Україні
До цього можна додати ще й таке. На зорі української незалежності потрібно було 12 млн. дол. аби модернізувати Жидачівський целюлозно-папе-ровий комбінат. Цих грошей не знайшлося. Сьогодні щороку українські газети інвестують в економіку сусідніх держав (зокрема, Росії), оплачуючи імпорт паперу, близько 5 млн. дол. Скільки паперових комбінатів можна б було збудувати за цей період! Україна має всі можливості виробляти офсетні плас-тини, плівки, кольорові фарби. Проте ми їх так само імпортуємо…Подібні проблеми існують і в царині електрон-них ЗМІ. А саме - питання наповнення ефірних про-грам національним продуктом, дотримання кана-лами мовної політики умов ретрансляції, прихованої суб-оренди каналів та ін. Актуальною стає практична неврегульованість статусу іноземних телерадіо-мов-ників, які не є рецензентами в Україні. І тому занадто вільно почувається в українському ефір-ному полі багато закордонних телерадіо-організацій, особливо у мережі кабельного телебачення.
Надто гостро сьогоднішні постала проблема щодо ліцензування телерадіоорганізацій. Адже в 2000 році кінчився термін ліцензій у 78 компаній. У 2001 році він закінчується ще у понад 200 студій. До того ж, майже 200 операторів кабельних телемереж із 300 існуючих ведуть мовлення без визначених законом дозволів.
Щодо цього, то у справі ліцензування насам-перед має бути максимальна прозорість. Проте основна увага має все ж таки надаватися місцевим і дер-жавним телерадіокомпаніям, які становлять 95 % загальної кількості наших електронних мас-медіа. Водночас необхідно зменшувати кількість мало-потужних у творчому і технічному відношеннях те-ле-радіомовників. До речі, подібним шляхом свого часу пішли такі країни, як Італія, Польща, Німеч-чина та ін.
Потребує свого оновлення й законодавча база щодо функціонування електронних мас-медіа. За-кони, що були підписані в перші роки незалежності держави, на жаль, випередили об'єктивні реаль-ності розвитку суспільства. Внаслідок цього ефек-тивність, наприклад, радіомовлення, як одного з провідних державотворчих інструментів була знач-но послаб-лена. Задекларовані засади створення незалежних радіостанцій, які мали сприяти духов-ному та еко-номічному зміцненню нації, правовому, естетичному та іншому вихованню аудиторії, вия-вилися при-марними. Натомість у секторі приватного ефіру маємо не тільки культ споживацької ідеології, а й чужомовну культуру з її деструктивним впливом на масову свідомість слухачів.
Через кабельну мережу вільно, за наші гроші, ігноруючи вимоги роботи державного радіо-мов-лення та TV, у наші оселі входять радіотелевізійні канали сусідньої держави, і цей наступ не при-пиняється.
Значну увагу в колі окреслених проблем ви-кликають дискусії щодо необхідності чи недо-цільності трансформації державного радіомовлення та TV на громадське. Воно співмірне з гро-ма-дянським суспільством, і коли суспільство політично неструк-туризоване, багато партій і рухів (понад 110), громадських і релігійних організацій ще й досі вагаються щодо правильності історичного вибору українського народу, а іноді займають ворожу по-зицію - у таких умовах створювати повноцінне громадське мовлення дуже складно.
Верховною Радою прийнятий Закон "Про сис-тему Суспільного телебачення і радіомовлення України" (18 липня 1997 р.) (Суспільне теле-радіо-мовлення - це телерадіоорганізація зі статусом єди-ної загально-національної неподільної і неприбут-кової системи масової комунікації, яка є об'єктом права власності українського народу і діє згідно з єдиною програмною концепцією. Суспільне TV грунтується на широкому представництві різних верств суспільства, які через своїх представників у Громадській раді забезпечують реалізацію про-грамної концепції та здійснюють конт-роль за фінансово-господарською діяльністю теле-радіо-організації).
Суспільне телерадіомовлення створюється з метою всебічного задоволення потреб суспільства в опе-ративній інформації, забезпечення плюра-ліс-тич-ного характеру мовлення, зважаючи на національні тра-диції, морально-етичні принципи українського народу. При Суспільному телерадіомовленні діють Громадська рада (по одному представнику від політичних партій, що мають депутатів у ВР, від творчих спілок, що зареєстровані Мінюстом, від Президента України, Кабміну, Нацбанку, Генпро-куратури, Нацради з питань TV та радіомовлення, Антимонопольного ко-мітету України, Державного агентства України з авторських і суміжних прав при Кабміні), Квалі-фікаційна рада (громадський орган, що формується із спеціалістів і науковців у галузі телерадіомовлення), Адміністративна рада (постій-ний розпорядчий орган Суспільного телерадіо-мовлення, повноваження і функції якого визнача-ються статутом Суспільного телерадіомовлення).
Суспільне телерадіомовлення фінансується за рахунок абонентської плати за користування теле- і радіоприймачами, державного замовлення, прове-дення кампаній із збирання коштів, видання спеціалізованих газет і журналів, поширення влас-них аудіо- і відеозаписів, продажу власної теле- і радіо-продукції іншим організаціям. Громадська рада Суспільного телерадіомовлення може засновувати громадський фонд для залучення та акумулювання коштів на некомерційній основі. Держзамовлення на програми Суспільного телерадіомовлення не може перевищувати 20 % загального обсягу мовлення. Рекламна діяльність на каналах Суспільного теле-радіомовлення забороняється, за винятком спеці-ально зазначених у програмі комерційних презен-тацій, час трансляції яких не повинен переви-щувати 3% мовлення на добу).Сьогодні Закон України "Про систему Суспіль-ного телебачення і радіомовлення" не відповідає реаліям з деяких причин. Зокрема, він не передбачає вирі-шення проблем зростання витрат на розвиток TV на радіомовлення, жорсткої конкуренції з боку приват-ного сектора. Не створює він й ін-струментів справ-ж-нього маркетингу суспільного обслуговування, не веде до збільшення інвестицій у виробництво прог-рам, врешті-решт - до зростання продуктивності праці українських журналістів.