Деякі аспекти свободи слова та інформаційної діяльності в Україні

Нагальним питанням також є оптимізація струк-тури власності суб'єктів інформдіяльності, як-най-швидший розвиток суспільного сектора, особ-ливо в галузі електронних мас-медіа.Щодо нашого законодавства в галузі ЗМІ, то воно в основному відповідає загальноприйнятим між-народним правовим стандартам, конвенціям з прав людини. Утім, це ще не гарантує реального захисту інтересів суспільства щодо отримання віль-ної та неупередженої інформації.

Чинне законодавство, наприклад, залишило від-критим легальні шляхи до необмеженої кон-центрації в руках окремих юридичних або фізичних осіб дру-кованих ЗМІ, усіх різновидів електронних ЗМІ. Воно без будь-яких обмежень дозволяє засно-вувати ЗМІ в нашій державі особам без грома-дянства та гро-мадянам інших країн.

Немає реальних важелів для регулювання мовної ситуації. Саме тому російськомовна преса в Україні становить переважну частину загального обсягу друкованих ЗМІ.

Інформаційний простір завдяки нашим зако-нам виявився перенасиченим неукраїнськими інфор-маційними потоками, ідеями і символами інших куль-тур. Результатом цього є намагання витіснити віт-чизняні мас-медіа з внутрішнього ринку і не-здатність їх вийти у світовий інформаційний простір.

У цілому, як засвідчує практика, у нашому ін-формаційному правовому кодексі мають бути такі ск-ладові інформаційної галузі, як законодавство з виробництва і поширення інформації.

Подальшого вирішення вимагає питання еко-номічної свободи ЗМІ, зокрема щодо оподаткування, встановлення прийнятних умов для виробників та розповсюджувачів інформаційної продукції. Це одна з найболючіших проблем усіх ЗМІ, видавничої сфе-ри, в якій функціонують тисячі видавництв і видав-ничих організацій.

Та нині держава не має змоги підтримати фінансово 11 тис. 416 періодичних видань (за ста-ном на 01.01.2001 р.), які зареєстровані в Україні. Мізерна допомога, яку вона спроможна надати згід-но з прийнятим Держбюджетом на 2001 рік, голов-ним чином адресується виданням для дітей.

Сьогодні в Україні 80% газет є приватними, і суспільству не байдуже, на які гроші вони видаються, які політичні цілі переслідують їхні власники. Соціум стурбований й тим, що ці видання відірвані від об'єктивних процесів суспільно-полі-тичного життя, лише одиниці з них користуються послугами Націо-нального інформагентства України, інших джерел, які надають об'єктивну інформацію.

Ситуація погіршується для вітчизняних ЗМІ ще й тим, що зарубіжні ЗМІ мають кращі умови для функціонування в Україні, аніж власно українські. Вони виробляють в Україні свою продукцію й ухи-ляються від сплати мита та податків, проводять демпінгову політику, відбираючи у покупців і перед-платників рекламу. Зокрема, щодня в Україну через прозорі кордони Росії завозяться величезні тиражі російських видань. Внаслідок цього Держ-бюджет недоотримує значні кошти, порушується чин-не законодавство України, ігноруються інтереси націо-нального виробника, а співвідношення україн-сько-мовних і російськомовних видань зміню-ється на користь останніх, тобто наших 20% і 80% - росій-ськомовних.

До речі, в Україні видається 0,4 книжки на одну людину, у Росії - 3,2, у Польщі - 12,5, Ні-меч-чині - 19.

Сьогодні в Києві кількість годин радіо-мов-лення на добу становить 380. І тільки 64 - дер-жав-ною мовою. В Україні зареєстровано періодичних друко-ваних видань українською мовою трохи більше ніж 2,5 тисячі. Решта - близько 8 тисяч - російські або двомовні.

Вихід із ситуації один - створити сприятливу ситуацію в газетному бізнесі для вітчизняних ЗМІ шляхом зняття ПДВ з паперу, поліграфічних та поштових послуг.

Повною мірою це стосується місцевої преси. З одного боку, щодо цих мас-медіа імпонує ідея закону про повне відмежування преси від органів державної влади та органів місцевого само-вря-дування. З іншого, у демократично і економічно нерозвинутих країнах така преса миттєво пере-творюється на залежну від грошових мішків або ж перетворюється на рекламно-еротичні видання з набором сумнівних сенсацій. І тоді стає неможливим виконання ЗМІ таких її головних функцій, як ін-формаційної, просвітницької, культурологічної тощо. Незалежними від місцевих бюджетів ЗМІ можуть стати лише за умов, коли зможуть самоокупуватися й існувати за рахунок надходжень від реклами та передплати. На даному ж етапі необхідно забез-печити невтручання владних структур у творчі про-цеси, пільгове кредитування, інші економічні важелі щодо налагодження вітчиз-няного газетного вироб-ництва.