Журналістика як сфера масового розуміння
Власне кажучи, тут немає ні союзу, ні єдності, тому що кожен учасник обміну не відповідає за істину. Той, хто сказав, той, хто передав, і той, хто зрозумів, подібні до учасників дитячої гри у "зіпсований телефон".
У сфері масового інформування, урізаної через неявну присутність об'єкта, поява пасивного учасника комунікації - об'єкта - тільки заплутує справу розуміння, тому що насправді те, що було промовлене, і те що було зрозуміле, разюче відрізняються одне від одного, а чим відрізняються - лишається невідомим через відсутність зворотного зв'язку, діалогу, бесіди - загалом, спілкування. Як же в такий спосіб може здійснитися розуміння?
Цю прикру закономірність помітили ще античні мудреці, згодом філософи класичної школи та батьки-засновники герменевтики не раз приступалися до цієїсуперечності, що нагадує своєю софістичністю загадку про те, чи дожене Ахіллес черепаху.
Якщо скомунікованим лишилося тільки те, що зрозумів об'єкт, то хіба має значення, що саме було промовлено суб'єктом? Об'єкт все одно вибере те, що йому треба, якою б не була звернена до нього промова. Це добре відомий принцип Рассела: людина несвідомо перетворює те, що вона чула, у те, що вона може зрозуміти (3, с. 31). А що саме він вибрав-зрозумів, лишається суб'єктові неясним. Якщо ж помножити такого об'єкта на мільйон чи мільярд, тобто досягти обсягів аудиторії сучасних газет чи глобальної телевізійної мережі, вийде одне з двох: або нічого не можна буде зрозуміти взагалі, або все поволі рушить на свої місця й почнуть проявлятися закономірності.
Словом, з усією наочністю виникає висновок: задля забезпечення справжнього розуміння необхідно переходити від комунікації до спілкування
А відтак перехід у сферу масового спілкування завершив би таку "піраміду розуміння", оскільки визнав б за кожним з аудиторії й за всіма разом, за аудиторією в цілому, статус суб'єкта спілкування замість об'єкта комунікації, а разом з цим - і право на власні думки, рішення й дії щодо отриманої інформації.
М. Каган, оглядаючи ретроспективно стан теоретичної думки на цій ділянці, до якої він тільки приступав, констатував: комунікація й спілкування спочатку збігалися за змістом, потім їх розвели, але поглиблено не прояснили. Ще й нині в багатьох наукових текстах, словниках і навіть енциклопедіях їх ототожнюють, хоч після виходу в світ робіт М. Бахтіна та М. Кагана цього робити вже не слід.
Каган зауважив: "Спілкування - категорія філософської науки" (6, с. 3-4). Від цього місця науці журналістиці треба рухатися далі, тому що масове спілкування - це вже її категорія, точніше однієї з її складових, теорії масового спілкування, яку треба створити.
Щоб просунутися далі, доведеться повернутися до двох згадуваних поглядів на взаєморозташованість трьох сфер обертання інформації у просторі масової свідомості. Стрункість і послідовність обох побудов такі, що їх неможливо просто відкинути. Отже, або істинною може бути тільки одна з них, або ми стоїмо перед необхідністю створити більшу піраміду, яка поєднала б першу точку зору з другою.
Власне кажучи, відносини між масовою комунікацією та масовим спілкуванням не повинні викликати особливих суперечок. Після створення М. Каганом на науковому підґрунті А. Потебні та М. Бахтіна теорії спілкування тут панує відносна ясність.Ще не протиставляючи так рішуче, як це зробив М. Каган, комунікацію спілкуванню, а суб'єктно-об'єктні відношення інтерсуб'єктним, М. Бахтін написав: "Подія життя тексту, тобто його справжня сутність, завжди розігрується на межі двох свідомостей, двох суб'єктів" (2, с. 310). М. Каган у "Мире общения" блискуче завершив їх протиставлення.
Тому для нас уся проблема зводиться до того, чи є сфера масової інформації ширшою за ці дві разом, чи, навпаки вужчою ніж кожна з них і тому охоплює їх як простіші, більш примітивні види відносин між людьми щодо обміну інформацією.
Питання має надзвичайне теоретичне значення та практичну актуальність: рефлективна відповідь на нього дозволить просунутися значно далі у саморозумінні й самовизначенні журналістики як явища соціокультурного масштабу. Від того, як журналісти визначають себе самі, як сприймають власне становище у суспільстві, значною мірою залежить, як до нас ставитимуться різні верстви населення, громадські, політичні й державні структури тощо.
Отже, треба визначитися, що є що, і це допоможе зрозуміти, хто є ми.