Індивідуальне й соціальне у масово-інформаційних процесах
Століттями вчені, філософи, психологи, лінгвісти сперечалися про підсвідоме як передсвідоме.
Існування описаних нами блоків показує, що підсвідоме може бути також післясвідомим. У такому разі професійна діяльність досвідченого журналіста чимось нагадує гру на фортепіано. Він натискає клавіші, звільнюючи для сприйняття слухачами, публікою, аудиторією потрібні змістові комплекси необхідної “висоти тону”. І складає з них текст, твір. І його охоче, як “фаст фуд” продукти харчування, споживають. Швидко, просто, функціонально.
Якщо погодитися з такою складовою журналістської творчості, тоді все питання залишається прихованим у формулі “потрібні”. Потрібні - кому? Журналісту, який керується загальнолюдськими цінностями та потребами, - чи замовникові, котрий керує журналістом? Але це вже тема іншого дослідження...
Блоки не можна поєднати з незнанням або недостатнім знанням: їхня матерія - все, що вже було зрозуміло (have been comprehensed) у минулому і тепер, через тимчасову непотрібність, відправлені у мисленнєвий та мовленнєвий пасив, у запас - у під-свідомість.
Усе, що стосується блоків, не сполучається з дієсловами “чогось хочемо” та “щось відчуваємо”, в яких, власне, й містяться передчуття та “переддумки”. Невисловлені почуття, невимовлені бажання - ці “суміжні” з думками душевні стани існують за межами думки, на теренах несвідомого, передсвідомого, їх неможливо вловити у форму слова, в такому разі вони відразу стають просто почуттями та бажаннями, цілком усвідомленими настільки, що для них існують готові слова.
І в рефлексії, і в діалозі, і, особливо, у масовому спілкуванні блоки - зручний винахід на довгому шляху становлення масового психічного життя людини й людства. У найширшому розумінні в блокові спресовано загальнолюдський досвід сповненої суперечностей та драматичної боротьби за власне виживання.
Цю думку теж доводиться обстоювати в протидії, - але поки що не з її критиками, а з неправильними підходами до неї, з хибним матеріалом для її підґрунтя.
М. Хайдеггер, якого цитує киянин Р. Кохлікян, у свій час промовив: “Людина не може бути, не розуміючи”. Вдала формула - з якою тепер ніяк не можна погодитися. Адже людина тільки й є не розуміючи, вона завжди на межі між “не розуміючи” та “розуміючи”: щодня, щомиті. І розуміння може настати тільки в спілкуванні, у соціальному контексті.
Так, К. Платонов робить суттєву помилку, коли вказує: “Особливості спілкування - ось лакмусовий папірець, що показує відмінність людини від тварин” [16, 7]. Тобто тварини спілкуються-без-лапок, а отже, й розуміють-без-лапок? Це неможливо.
І далі: “Сутність словесного спілкування полягає в обміні інформацією... між агентом, що її передає, й перципієнтом, що її сприймає, котрі послідовно можуть мінятися місцями, [16, 8]. Ні - не можуть, тому що проголошено дію у сфері спілкування. Обидва лишаються на своїх місцях, такий поділ їх на дві різні змістовно-функціональні позиції є хибним. Перципієнт не виступає тут як суб'єкт, він у цій формі явно не дорівнює агентові. А отже, так не можна вести мову про спілкування, а тільки про комунікацію. Вони лишаються на тих місцях, які вважають за доцільне займати, адже вони - суб'єкти, і цього ніколи не можна забувати, якщо ми не хочемо перервати діалектику й скотитися на давно залишені позиції вульгарного марксизму.
Після М. Кагана так писати вже не можна - даруємо авторові, адже його робота вийшла раніше, аніж М. Каган сформулював теорію спілкування, але набагато пізніше, аніж були написані праці А. Бахтіна з цих самих проблем [1, 2, 3] та деякі інші.Інша неточність: “Мета спілкування - обмін поняттями” [14, 10]. Так інформацією чи поняттями обмінюються учасники спілкування? Читач купує газету задля щоденних свіжих понять - чи, все-таки, шукає в ній інформацію? До таких помилок призводить надто прямолінійне трактування розуміння та нехтування герменевтикою!
Таких неточностей та хибних думок стане менше, якщо ясно й точно заявити кілька основоположних речей у цій сфері.
Головна функція масового спілкування - забезпечувати масове розуміння.