Індивідуальне й соціальне у масово-інформаційних процесах
Джон Дьюї та Тамотсу Шибутані, як інтеракціоністи, далі інших просунулися у розумінні співвідношення індивідуального і соціального у сфері масової свідомости. Дж. Дьюї пополяризував думку, що суспільство і є комунікація. Її розвинув Т. Шибутані [26, 144], автор “Я- концепції”.
“Ми-концепції” цими американськими соціальними психологами не було створено, а тим більше “Всі-концепції” - західний індивідуалізм та, ширше, філософія раціоналізму, в яку вбудовано цей індивідуалізм, не дають змоги подолати своє власне Dasain як таке, що єдине має значення. Однак шлях до неї, здається, вже вказано - хоч його прокладено саме через терени індивідуалізму.
За Шибутані, люди визначають себе, відчужуючись від інших [26, 190], і в цьому сенсі преса є ідеальним “відчужувачем”. Його інтеракціоністський підхід характеризується впевненістю, що людська злагода й соціальний порядок є продуктом комунікації. Напрямок, якого набула поведінка людини, розглядається як результат взаємних поступок людей, що залежать одне від одного та пристосовуються один одного [26, 27; 30, 174).
Як бачимо, наукова думка останніх десятиліть загрузла в суперечках щодо проблем індивідуального рівня розуміння. За ними забулося знання, заповідане Гумбольдтом, який одночасно і не відкидав пріоритету індивідуального розуміння - і прямо вказував на необхідність розглядати його тільки у загальнолюдському просторі: “Розуміння, однак, не могло б спиратися на внутрішню самостійну діяльність, ...якби за відмінностями окремих людей не стояла б, лише розщеплюючись на окремі індивідуальності, єдність людської природи” [6, 78].
Гумбольдт протиставляв не тільки індивідуальне соціальному, а й соціальне індивідуальному, одночасно підкреслюючи їхню нерозривність. У роботі про індивідуальне та масове у мові він зробив такий запис: “Нація, яка говорить однією мовою, включає до себе всі нюанси людської самобутності. Навіть люди одного розумового спрямування, які займаються однаковою справою, розрізняються у своєму розумінні справи й у тому, як вони переживають на собі її вплив... Мовлення завжди виходить від індивіда (але мова, додамо, - від суспільства - В. В.) ...Незважаючи на це, мова влаштовує кожного” [6, 165].
А. В. Гулига, відомий дослідник філософсько-лінгвістичної спадщини В. фон Гумбольдта, підкреслює як одну з чільних таку думку в теоретичній спадщині класика: “Народ - такий самий організм, як людський індивід”. Вона проходить червоною ниткою крізь усю творчість великого німця: зародилася в естетичних працях, потім сповнює його роботи з філософії історії [5, 20].
Погодимося з тим, що це - геніальний натяк, який сьогодні має вигляд досить умовного й тому не дуже точного.
Його зрозумів О. Потебня, який проголосив: “Протиріччя мовлення й розуміння вирішується, за Гумбольдтом, єдністю людської природи. (Воно не було б вирішено)... якби відмінність окремих осіб не була лише проявом єдності людської природи. Тим же пояснюється й протиріччя суб'єкта й об'єкта, свободи й необхідності” [15, 37].
Антиномія Потебні з'ясовує його позицію: “Мова стільки ж творення особи, скільки й народу” [15, 44].
Таким чином, масове розуміння слова є умовою розуміння взагалі, його формою, простором. Маса, що прагне розуміння, розпадається на кількість індивідів, а потім об'єднується в групи на аксіологічних підставах.
Є історичний і є порівняльний методи, шляхи дослідження; вони ж є основні істини науки. Але історичний - окремий випадок порівняльного, в якому дія відбувається в часі, а не в просторі. Отже, фактично лишається єдиний метод - порівняльний. Відтак, пізнання - дійсно порівняння. Про це писав О. Лосєв у знаменитій “Філософії імені” [12, 36 і далі].Але народ - це передусім люди, а отже мова - це передусім мовлення. У Потебні мова взагалі відповідає середньому рівневі розуміння в народі [15, 47]. На нього й орієнтуються ЗМІ.
Відомий у всьому світі російський філософ і лінгвіст М. Бахтін пише з приводу дослідження розуміння слова у цих двох рівнях:
“Вербальна реакція - явище найвищою мірою складне. Воно складається з таких компонентів...
1) фізичне явище звучання промовлених слів;