Книгарь на барикадах боротьби за Шевченка
Отак, наче на орелях, ще не раз доведеться працівникам редакції й автурі часопису переходити зі звичайної мови на езопівську, а тоді знов на людську. Проте на кожному такому етапі часопис залишався самим собою; вимушено поступаючись одіжжю ви-сло-ву, вдаючись за несприятливих об-ставин до іно-мовлення, ніколи не поступався прин--ципами. Кожною статею, рецензією, бібліо-гра-фіч-ною нотат-кою демонстрував вірність націо-нальній ідеї, інтересам розвитку національної літератури й культури.
І, цілком природно, що практично в кожному числі часопису, як невмирущий символ боротьби за Україну, був присутній незабутній Шевченко, коли не статею про нього чи рецензією на чергове видання або публікацію його творів, то принаймні біб-ліо-графічною нотаткою тощо. Найбільш актив-ними популяризаторами Шевченкового генія у "Кни-гарі", сумлінними аналітиками всіх тогочасних шев-чен-кознавчих публікацій були Сергій Єфремов - виз-начний публіцист, літературознавець, критик, гро-мад-сько-політичний діяч (член Центральної ра-ди, зас-туп-ник її Голови, генеральний секретар з міжна-ціональних справ), автор понад трьох тисяч опуб-лікованих статей і рецензій у більш як двох десят-ках періодичних видань, цілої низки грун-тов-них монографій про письменників переважно ХІХ сто-ліття, капітальної "Історії українського пись-мен-ства" тощо; Павло Зайцев - публіцист, літе-ра-туро-знавець і критик, громадсько-політичний діяч (член Цен-траль-ної ради), автор багатьох розвідок, пере-важно в га-лу-зі шевченкознавства та ін.
За часів свого співробітництва в "Книгарі" во-ни, природно, не знали, яка драматична (для П.Зай-цева) і навіть жахливо трагічна (для С.Єф-ремова) доля чекає на них невдовзі: П.Зайцев змушений був назавжди залишити батьківщину, і з 1921 року понад сорок років провів у еміграції; С.Єфремову ж дове-лось стати головним обви-ну-ваченим у сфаб-ри-кова-ному каральними орга-нами комуністичного ре-жиму процесі СВУ (Спілка Виз-волення України), го-ловою якої він нібито був, що призвело до засудження його до смертної кари, заміненої на десятирічне ув'яз-нення, і загибелі у політізоляторах Росії в 1939 році. Звичайно ж, такому трагічному фіналові при-страсного ідейного бійця, яким був С.Єфремов, сприя-ло й те, що його діяльність часів української ре-волюції "здобула йому славу "сумління України" (І.Ко-шелівець). І тому було достатньо прикладів. Хоча б такий: у згаданому вище лютневому номері "Кни-гаря", що вийшов після захоплення Києва біль-шовиками, була надрукована передова стаття С.Єф-ремова "Без "Кобзаря", в якій він писав: "Іс-торії "Кобзаря" - цієї великої книги битія україн-ського народу - її виданнів, її цензурних митарств та хожденій по муках, її періодичних заборон і доз-волів, її пригод під берлом двоголового орла - цієї історії ще не написано. Ми знаємо тільки, що книга ця пе-ріодично то пропадала, зникала з гро-мадського обо-роту, то знов знаходилась; то клалася до схову під сім цензурних печаток, то виходила на люде й засівала чорну ниву народню волею ясною. Засівала, хоч сама була покалічена й багато-багато найкращих перлів нашого національного генія в собі не долічувала... Кожен пароксизм реакції насам-перед позначався на "Кобзареві" й заганяв його під землю, прибираючи з-перед очей людських, немов він містив у собі елементи, страшніші за динаміт..." [4].
І далі: "Без "Кобзаря"... Без "Кобзаря" в ми-нулому, без "Кобзаря" й тепер... Коли минувшину переживали без "Кобзаря", то нехай хоч май-бутність стрінемо таки з "Кобзарем" [5].
Видатний український вчений і письменник А.Крим-ський свого часу пишучи про С.Єфремова, сказав: "...лев'ячу частину праці Єфремова захопив собою Шевченко". Це демонструє на своїх шпальтах і часопис "Книгарь", хоча він і не був тим виданням, в якому С.Єфремов найбільше друкувався.
Велику частину свого доеміграційного шевчен-ко-знавчого доробку віддав "Книгареві" й Павло Зайцев. Рецензії на книгу С.Єфремова "Тарас Шевченко, життя його та діла", на брошуру-промову А.Луна-чарського "Великий народний поет. (Тарас Шев-ченко)", на книгу болгарського профе-сора І.Шиш-манова "Роль України в болгарськім відрод-женню. Вплив Шевченка на болгарських поетів перед-визвольної доби"; на "Кобзар" Т.Шевченка в ре-дакції В.Доманицького, на віденське і львівське (1914 року) видання; на книгу М.Савицької "Тарас Шевченко. Життєпис і вибір з "Кобзаря" та чимало інших ре-цензій і статей - такий його внесок у шевченкіану тільки на сторінках "Книгаря".Для того, щоб мати враження про ідеологічну позицію П.Зайцева у розглядуваний неспокійний час (березень 1918 року), варто ближче придивитися до згаданої в переліку його рецензії на працю-промову А.Луначарського. Висловивши задоволення з приводу того, що "...цю цікаву брошуру-промову талано-ви-того критика.... видру-ку-вано й у нас", автор зупи-няється "на моменті, що прірвою ділить ідеологію автора від фактичних експериментів її здійснення на живому тілі України - дорогої як Шевченкові, так і всім представникам сучасного демократичного ук-раїнського націо-на-лізму, здобутки якого партія Лу-начарського на "поток і розграбування" віддала своїм клевретам" [6].
"Події останніх днів, - пише далі П.Зайцев, - показали нам, що "централістичний "космополітизм" "революційних соціал-демократів" з Півночі... по-казав хижацькі пазурі "революціонерів", жорстоких - по словам Луначарського - якраз через свою гу-ман-ність... Чи ж нашому великому мученикові, бор-цеві проти насильства, яке знищує революція, його най-глибшому ніжністю серцю - снилося коли, щоби ідеологи "ніжної жорстокості" послали своїх наймитів плюндрувати "нашу" і все ж таки, як і за царських держиморд, так і за часів "інтернаціоналу" - "не свою" землю?!" [7].