Книгарь на барикадах боротьби за Шевченка
Книгарь на барикадах боротьби за Шевченка
Шевченкова доля і його мистецьке самовираження, а ще більше їхня публічна інтерпретація, власне, те, що ми називаємо шевченкознавством, в усі часи залежали від соціальної й політичної природи суспільства. Імперськошовіністична цензура в дореволюційній Росії брутально нівечила тексти творів поета, вилучаючи з них усе, що нагадувало їй найменший натяк на протест проти поневолення і гноблення України Москвою, осуд злочинів російських царів і цариць проти українського народу та його культури. Комуністична Росія, власне, нова (в кор-донах попередниці) імперія, якою був т. зв. "Советский союз", проголосивши з демагогічною метою рівність народів, розквіт їхніх культур, а також свобо-ду слова й відмову від цензури, мусила вдаватися стосовно одвіку незручного Шевченка до єзуїтської вигад-ливості й еквілібристики, щоб, з одного боку, створювати враження офіційного шанування Коб-заря, а з другого - продовжувати практику видання спотворених "Кобзарів", до того ж у супроводі лице-мірно брехливих коментарів.
Перехід від самодержавної форми правління до комуністичної не стався без катаклізмів. Рево-люція 1917 року в Петрограді стала детонатором соціально-політичних вибухів у багатьох регіонах підгнилої ім-перії, при чому в місцях компактного проживання інонаціональних спільнот ці вибухи відразу набули характеру національно забарвлених. Українська національна революція вже 4 березня 1917 року привела до утворення в Києві Центральної ради під керівництвом М.Грушевського, В.Винниченка, С.Петлюри, С.Єфремова та ін, яка очолила національно-визвольний рух українського народу. У червні 1917 року був створений перший український уряд - Генеральний секретаріат, а 7 лис-топада того ж року першим універсалом Центральної ради була проголошена Українська Народна Республіка. Так розпочалася сувора епопея Національного Відрод-ження України, що в жорстоких битвах т.зв. "гро-мадянської війни", а насправді в боях національно свідомої української людності з військами біло-гвардійських реставраторів імперії та окупаційними ордами московського більшовицького режиму тривала аж до першої половини 1920 року.
Цілком природно, що боротьба українського народу за власну державність і незалежне існу-вання покликала до активної діяльності кращі сили націо-нально свідомої інтелігенції. За важких умов пер-манентного воєнного стану, економічної руїни, інших лихоліть постають десятки періодичних ви-дань, ча-сом недовговічних, але пристрасно пат-ріотичних, націлених на консолідацію сил нації у боротьбі за суверенну демократичну Україну. І ве-лике й почесне місце на шпальтах цих видань надавалося мате-ріалам, що в різних аспектах ін-терпретували проб-леми Шевченкового феномену, розуміючи, що саме в його житті й творчості нація може черпати снагу для осягнення своєї великої мети.
Одним з найпомітніших видань цього періоду був критико-бібліографічний часопис "Книгарь" (Лі-топис українського письменства), який з неймо-вірними труд--нощами виходив щомісяця протягом усіх років української революції (1917-1920) у київському ви-давництві товариства "Час". У пер-шому номері цього часопису, що вийшов у вересні 1917 року, редакційна стаття надихала своїх читачів такими оптимістичними рядками: "Нині, коли вже минули ті тяжкі часи і - хочемо вірити - минули назавше, коли Україна починає жити повним національним життям, - природно, і наша видавнича продукція, як най-виразніший покажчик того життя, набирає небувало широкого масштабу. Щодень народжуються нові періодичні видання, постають нові спеціальні ви-давництва, громадські та урядові установи видають книжки українською мовою, з'являється сила при-ватних - авторських - видань" [1].
Проте вже в лютому наступного 1918 року, за умов більшовицької окупації Києва, свій черговий, шостий, номер редакція змушена була, вдаючись до езопівської мови, відкрити таким зверненням до читачів: "Незвичайні події останнього часу рішучо вибивають з колії людей розумової праці і не дають їм змоги виконувати творчу роботу. З другого боку - часове припинення друкарства, безладдя в усіх інших закладах і сферах, що так чи інакше тор-каються видавництва - все це утворює надто нес-приятливі умови для літературної й видавничої діяльності. Тому й вихід, а навіть почасти і самий зміст цього числа "Книгаря" не цілком відповідають бажанням і намірам редакції та видавців, що й просимо наших шановних передплатників та по-купців узяти до уваги" [2].
Що то були за "незвичайні події", кож-ній лю-дині, бодай поверхово обізнаній в історії ук-раїнської ре-волюції, було відомо, адже саме напе-редодні ви-ходу у світ лютневого числа часопису, 26 січня 1918 року до Києва увірвалися - "прийшли на допомогу" учасникам антиукраїнського січневого повстання ні багато, ні мало "...рад, війська під командуваннямЮ.М.Коцюбинського, загін робіт-ників Донбасу на чолі з Д. П. Жлобою, червоно-гвардійці Москви й Пет-рограда, 12-й і 13-й Тур-кестанські полки, 1-й гвард. кексгольмський полк, загін матросів-чор-но-морців, очолюваний А.В.Полу-пановим" [3], встано-вивши в Києві в січні - лютому 1918 року режим анти-українського більшовицького терору.