Конституціоналізм і свобода преси
Така невизначеність у законодавстві може приз-водити, і як свідчить практика, нерідко приз-водить до того, що публікація у ЗМІ (навіть до-статньо об-грун-тована) щодо корумпованості окремих пред-ставників державної влади може роз-глядатися як загроза національній безпеці, або як така, що підриває авто-ритет правосуддя.
Нова Конституція України зафіксувала право кожного на свободу думки, слова, переконань. Од-нак поняття "свобода преси" залишилося поза ме-жами Основного Закону, "що є ущемленням свободи масо-вої інформації" [21]. Цей факт, по суті, означає, що свобода преси в Україні конституційно не га-ран-тується, особливо, якщо враховувати вище-наз-вані об-меження свободи слова, встановлені другою части-ною статті 34. Окремі представники лівої опо-зиції розглядають чинну Конституцію Ук-раїни навіть як найбільш реакційну у Європі [22].
На відміну від Основного Закону України, у таких державах, як, наприклад, США, Німеччина, термін "свобода преси" запроваджений у Кон-сти-туції цих країн. Навіть у Конституції Тринідад-і-То-баго гаран-тія свободи преси відокремлена від га-рантії свободи вираження поглядів, і, хоча таке відокремлення не виявлене у конституціях більшості країн, воно є надзвичайно важливим з точки зору охорони прав преси і всіх громадян, що корис-ту-ються свободою преси [23].
У статті 5 Основного Закону ФРН записано:
"1) Кожна людина має право на висловлення і поширення власної думки в усній, письмовій і на-глядній формі, а також на необмежене одер-жання інформації з усіх загальнодоступних джерел. Гаран-тується свобода преси, а також радіо- і те-левізійних повідомлень. Цензура відсутня.
2) Ці права обмежуються загальними за-коно-положеннями, законоположеннями про захист мо-ло-ді і особистої гідності громадян" [24].
Такою є конституційна основа свободи ні--мецької преси: "На відміну від свободи думок чи інформації, свобода преси у ФРН - це більше, ніж індивідуальне право (право на самозахист) окре-мого громадянина від держави. На думку фе-де-рального конституційного суду, стаття 5 Основного Закону захищає пресу в цілому як інститут, що є невід'ємною частиною демо-кратичної держави. Сво-бода преси у державі від-повідає інтересам не тільки преси, але й усіх громадян цієї держави" [25].
За постановою Конституційного суду Німеч-чини (ФКС) навіть оприлюднення мас-медіа інфор-мації, одержаної внаслідок порушення обов'язку зберігати таємницю або за допомогою інших неза-конних засобів теж має бути захищено Основним Законом як право на свободу преси. Тобто опри-люднення інформації, отриманої незаконними спо-собами за-ради інтересів суспільства, також не може бути виключено із сво-боди преси [26].
Парадоксально, але на відміну від нині чин-ного Основного Закону України, де відсутнє поняття сво-боди преси, навіть Конституції СРСР і УРСР міс-тили його. Точніше, свобода преси там "лише лице-мірно декларувалася" [27].
За змістом усі варіанти радянських кон-сти-туцій - (ленінська 1918 р., сталінська 1936 р., брежнєвська 1977 р.) виглядали достатньо демо-кратичними. Так, глава 7 радянської конституції 1977 року була цілком присвячена основним пра-вам, свободам і обов'язкам громадян. Стаття 50 цього документа проголошувала, що відповідно до інтересів народу і з метою укріп-лення та розвитку соціалістичного ладу громадянам СРСР гаран-тують-ся свободи: сло-ва, преси, зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Вона пе-ред-бачала можли-вість широ-кого розповсюдження інформації, вико-ристання пре-си, телебачення і радіо [28]. Стаття 48 Кон-ституції радянської України також прого-ло-шувала ці права і свободи, у тому числі свободу преси.Як бачимо СРСР, на перший погляд, виглядав як "союз нерушимый республик свободных", з кон-ституційними гарантіями свободи. Але такі ні-бито демократичні конституції були потрібні ком-пар-тійцям, "щоб уникнути лобового проти-стояння з національно-визвольним рухом" [29]. Згiд-но з відо-мою ленінською тезою про те, що декрети мають бути формою пропаганди радянської влади, про-тягом десятирiч в СРСР здiйснювалася пiдмiна законiв полiтичними гаслами та декларацiями. У підрадянській Україні жур-налістика функціонувала "як засіб панування номен-клатури та окупаційно-імперського режиму, а не як засадничий елемент демократичного цивілізованого устрою, через який вільна людина реалізує одне з основних своїх прав - право на свободу слова" [30].
Можна цілком погодитись з тим, що Кон-ституція як Основний Закон, нормативно-правовий акт вищої си-ли повинна хоча б у лапідарній формі закріп-лювати свободу преси, а вже закони мають кон-кретизувати зміст цієї свободи [31].