Конституціоналізм і свобода преси
Конституціоналізм і свобода преси
Свобода преси вважається однією з основних конституційних свобод. Найбільш важливою передумовою існування свободи преси та інших полі-тичних свобод є саме конституціоналізм, бо "регулювання основних засад журналістики правом здійснюється через конституційні норми" [1]. Консти-туційні гарантії свободи преси є невід'ємною ознакою демократичної системи ЗМІ.
Ще у Конституції України гетьмана Пилипа Орлика (1710) [2], яка була однією з перших у Європі, свобода розглядається як найвища цінність. Акцент у цьому документі зроблено саме на захисті прав та вольностей народу (війська Запорізького) [3], демократичних традицій українського козацтва, хоча окремо про свободу слова чи друку тут ще не йдеться.
М.Драгоманов розглядав свободу слова як одну з обов'язкових конституційних норм, причому зробив вагомий особистий внесок у реалізацію цього прин-ципу "як діяльний учасник і борець за ті форми життя, які вважав за єдино розумні й справедливі" [4]. Прагнучи, за словами професора Р.Іванченко [5], допомогти визвольному рухові знайти пра-вильну теорію побудови демократичного суспільст-ва, Драгоманов розробив у 80-х роках ХІХ сторіччя федеральну конституцію, у проекті якої наголос робиться саме на свободу слова, інші демократичні свободи та їх гарантії.
Параграф 17 Конституції Української Народної Республіки (1918) проголошував, що "громадянин УНР і ніхто інший на території її не може бути обмежений в правах слова, друку..." [6]. Однак розділ VIII цього документа передбачав: "У випадку державної конечности (під час війни або внутрішніх заворушень) можуть громадянські свободи бути частю обмежені, частю припинені... Котрі грома-дянські свободи і в якій мірі мають бути тоді при-пинені, має означати спеціальний закон, виданий звичайним порядком" [7].
У Конституціях європейських країн свобода слова і преси знайшла своє відображення під впливом Великої Французької революції [8], яка створила абсолютно нову духовну атмосферу у світі [9]. Стаття ХІ Декларації прав і громадянина, прий-нятої за часів Французької революції, прого-лошувала, що вільний обмін думками є одним із найцінніших прав людини, і будь-який громадянин може вільно го-ворити, писати, друкувати, окрім випадків зло-вжи-вання цією свободою, перед-бачених законом [10]. Тоді це було насправді "вра-жаючим завоюванням: сміливий вияв цього нового духу порушував уста-лений порядок речей у всій Європі" [11].
Нині Французька Конституційна Рада (Conceil constitutionel) визнає свободу преси однією з ос-новних гарантій усіх прав та свобод, розглядаючи цю свободу як право не лише тих, хто пише, реда-гує та видає, але й тих, хто читає [12].
У США свободу преси захищає Перша по-правка до Конституції цієї країни: "Цей коротенький припис протягом двох століть залишався для аме-риканської преси маяком та щитом, хоч його й не було викарбувано на віки. Мало не щодня він проходить випробування в судах, на вулицях, в ко-ридорах влади" [13]. Перша поправка, яка фак-тично відок-ремила пресу від держави [14], перед-бачає, що "Конгрес не повинен ухвалювати законів, які... обмежували б свободу слова чи преси" [15]. Першу поправку називають поправкою тисячоліття, чи не найвищим досягненням людства (символічно й те, що вона перша): "У поправку вкладено розу-міння величезної цінності свободи слова... Перша по-правка до Конституції США стала для орга-ні-зованої преси ліцензією на самовизначення як своє-рідний інститут. Вона дарувала пресі гігантську вла-ду. Ні духівництво, ні адвокати, ні медицина, ні уні-верситети не можуть навіть претендувати на таку свободу дій і вчинків" [16]. Унікальне право на віль-ний вияв охороняється в США "мабуть, більше за будь-яке інше право" [17] і закріплює при-ві-лейо-ване становище преси у цій країні. Обмеження сво-боди преси розглядається тут як порушення зба-лансованості конституційного меха-нізму [18]. Але Перша поправка до Конституції має суттєву ваду: вона не містить визначення свободи слова і преси.
Формулювання щодо свободи слова в Кон-ституції України також є далеко не досконалими й не бездоганними. Конституція України визначає полі-тико-правовий зміст свободи слова. У Статті 34 Ос-новного Закону записано, що кожному га-ран-тується право на свободу думки і слова, на вільне вира-ження своїх поглядів і переконань, що кожен має право вільно збирати, зберігати, вико-ристовувати і поши-рювати інформацію усно, пись-мово або в ін-ший спосіб - на свій вибір [19].
Конституційні гарантії свободи слова в Україні ба-зуються на відповідних нормах міжнародного пра-ва, являють собою їх своєрідне логічне продов-ження. Зафіксовані в Конституції України принципи, норми і положення щодо прав на свободу слова загалом відповідають загально-прийнятим міжна-родним право-вим стандартам, міжнародним конвен-ціям з прав і свобод людини.Однак експерти зауважують, що другою час-тиною статті 34 Конституції України встановлені обмеження на здійснення цих прав на підставі окре-мого закону. Ці обмеження викладені у загальному вигляді, не мають конкретного змісту. А отже, мо-жуть бути використані з метою порушення консти-туційних прав громадян [20]. Так, здійснення права на свободу дум-ки, слова та інформації, згідно з Конституцією Украї-ни, може бути обмежене в інте-ресах національної безпеки, територіальної ціліс-ності або громадського порядку з метою запо-бігання заворушенням чи зло-чинам, для охо-рони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, запобігання роз-голошенню одержаної конфіденційно інформації, або для під-тримання авторитету та неупередженості право-суддя.