Ленінська доба історії преси
“Погано те, що рибалки темні й неорганізовані, кооперація серед рибалок розвинена слабо... Рибальський ринок знаходиться цілком в руках у приватника”.
Висновок - по суті партійна вказівка:
“Треба кооперативно-громадським організаціям Маріупольщини виступити єдиним фронтом проти приватника. Треба допомогти рибалкам і тим самим зміцнити рибне господарство. (1927 р., 17 червня).
В журналістиці, відповідальній перед суспільством, а не перед ЦК партії, такий імператив (“треба виступити єдиним фронтом”) звучав би неприродно: газета не може в умовах демократії давати громадянам вказівки, що і як вони мусять робити. Наведений приклад якраз і показує протиріччя в діяльності ЗМІ того часу. З одного боку, пресі була заздалегідь відведена роль “гвинтика” у величезному механізмі партійного керування суспільством. З іншого, оскільки нова влада проголосила своє правління найвищою формою демократії, необхідно було зберігати певні ознаки уваги до волевиявлення трудящих. Врешті формула була знайдена: партія окрім визначеної для неї Марксом у відповідному “Маніфесті” ролі провідника в маси ідей марксизму перебрала на себе роль висловлювача народних сподівань, акумулятора народного досвіду і керманича до мети, яку вона ж сама щоразу визначала. Народові дозволялося в межах проголошеної верхівкою політики виявляти свою ініціативу задля кращого виконання прийнятих за нього рішень.Але у 1927 році такий баланс ще не було знайдено. Втім, досвід поволі нагромаджувався, у тому числі й у справах газетярських. Відновлена економіка з елементами госпрозрахунку та ринкових відносин вимагала від керівних органів партії постійно і наполегливо вдосконалювати форми і методи роботи - і пресі у цих планах відводилася одна з провідних ролей.
У чому не можна відмовити авторам вказаних матеріалів, як і багатьом їх сучасникам-газетярам, так це у щирості спроб вкласти й свою цеглину у підмурок нового суспільства - царства трудящих, в прагненні зайняти своє місце у робітничих лавах.
Цікаво, як далі харківські “Вісти...” продовжували тему рибальських кооперативів. Через п'ять днів після виходу проблемної статті, 22 червня, тут з'явилася оглядова стаття “Рибна справа на Україні”, в якій було викладено історію питання, висвітлювався досвід успіхів та невдач у попередніх спробах організувати працю рибалок по-новому. Ще три дні пізніше газета надає слово спеціалістам з рибальства та торгівлі нею: “Рибальський кооператив і ринок” (25 червня), а наступного дня подає свіжу інформацію, що підтримує обраний газетою напрямок на розвиток кооперації. Врешті, всі зусилля газети (які не могли бути сепаратними, а включалися в контекст втілення в життя політики партії у цьому питанні) привели до прийняття кардинальних рішень по перебудові роботи, прийнятих на республіканському рівні кооперативними органами.
Інший приклад участі ЗМІ у проведенні в життя політики партії стосується дуже актуальної під час непу проблеми зниження цін на приватному ринку. “Вісти...” піднімали цю тему, наприклад, у номерах за 11, 17, 22, 23, 26 березня, 6, 11 квітня, 11 травня, 15 червня і далі. Як відомо, частиною політики партії з цього питання було роз'яснення населенню причин завищення цін приватниками - та налагодження громадського контролю за необгрунтовано високими цінами на окремі товари.
Зазначимо, що ціла низка згаданих публікацій є, за своєю суттю, пропагандою, тобто напівправдою. Всі матеріали написані з однієї позиції: за негайне створення кооперації. Це нагадує дії недолугого учня, який замість пошуку рішення задачки з арифметики підганяє дії під відповідь у кінці підручника. У даному випадку такою “відповіддю” були вказівки партії - об'єднувати одноосібників, створювати кооперативи, притискати “дрібнобуржуазний елемент” як класового ворога.
Водночас відзначимо у наведеному прикладі й певні риси “кампанійщини” - родової хвороби громадського життя, жорстко контрольованого і керованого з центру. Приходила вказівка - її відробляли. За нею надсилали іншу - всі мобілізувалися на віконання нового завдання, забувши про попереднє. Про це свідчить різке зменшення кількості, та й наступальності згадуваних матеріалів у травні й червні порівняно з березнем.
Показово, що жодного слова з висвітлюваного питання не було надруковано з протилежною думкою: навіть сумнівів у правильності рекомендованих дій не було допущено. А це загалом виходить за межі поняття про демократичне обговорення актуальних проблем розвитку суспільства - адже протилежній стороні не дали слова у цій пресі, і інакомислячі не мали власних газет для відстоювання своїх позицій. Зате логіка подібних дій висвітлює зміцнення в громадській думці тоталітаристського розуміння непогрішимості верховної влади та трактування преси лише як інструмента проведення цієї волі в життя.