Новації у методах підготовки сенсаційних матеріалів у друкованих ЗМІ

Олександр Невзоров, на наступний день після виборів до Державної думи Романа Абрамовича, заявив, виступаючи по телебаченню Північної Пальміри, що нафтовий магнат за успішне висвітлення передвиборної кампанії, ощасливив самого Невзорова гонораром у п'ять мільйонів доларів.

Чи варто говорити, що подібні цифри для України, де все давно вивезено в офшорні зони, є химерними і здаються просто фантастичними?!

Проте система інформаторів існує і потроху розвивається.

Новація друга. Завдяки новим курсам в Інституті журналістики, за останні п'ять років була підготовлена і активно працює в сучасних ЗМІ нова генерація журналістів, які досконало володіють методами збирання інформації, що не практикувалися раніше.

Йдеться про масове застосування в практиці збору фактажу "методу маски" у його двох іпостасях.

Сам "метод маски" широко використовується в міжнародній журналістиці, окремі моменти його застосування можуть не збігатися з юрисдикцією тієї чи іншої країни або з моральними переконаннями певної категорії людей. Але все, як правило, відступає на другий план, коли читач, глядач, слухач переконується в ефективності застосування "методу маски".

Перший варіант "методу маски" - загальновідомий завдяки викривальній творчості класика жанру журналістського розслідування Гюнтера Вальрафа.

Йдеться про фізичну зміну зовнішності журналіста шляхом пластичних операцій, накладання перук, контактних лінз, що змінюють колір очей, тощо.Цей метод, наскільки нам відомо, в Україні ще не застосовувався, бо для його ефективного використання вкрай необхідні певні акторські характеристики.

Другий варіант "методу маски" - дешевий і не менш ефективний. Цей варіант передбачає збирання інформації під виглядом іншої людини: державного службовця, аматора-колекціонера, працівника рекламної агенції і т.д.

Останнім часом в Україні, Києві набули поширення нові, досі невідомі форми збирання статистичного матеріалу шляхом телефонного опитування, анонімного анкетування на вулицях і в метрополітені. Респонденту ставиться з десяток зовсім простих, на перший, погляд запитань, серед яких ключове: "Ваше ставлення до політичного лідера?", запитання про перебіг певної політичної акції.

Новація третя. Ретельний і грунтовний збір інформації у мережі Інтернет, коли перевага надається анонімним повідомленням.

Тут слід відокремити власне прямий передрук і плагіат з Інтернету від цілеспрямованого збирання інформації щодо якоїсь проблеми.

Тим часом прямий плагіат з Інтернету став традицією у такої досить популярної київської газети, як "Вечерние вести", коли 70-80% інформації на її полосах буквально викрадаються в Інтернет і подаються навіть без змін заголовків чи правки тексту.

Новація четверта і найбільш тривожна.

При підготовці ряду сенсаційних матеріалів, а переважають, як правило, ті, що мають кримінальний відтінок, редактори газет воліють не ризикувати своїми штатними працівниками, а посилають добирати факти новачків. Часто-густо - і ряд випадків автор наукової розвідки може засвідчити особисто - на небезпечні завдання посилають практикантів - студентів Інституту журналістики.

Як приміром, було в редакції однієї з газет, що претендує на повноцінне видання та інтерпретацію фактів нашої дійсності. Студента-початківця спершу послали розслідувати скаргу колекціонера, у якого поцупили дорогі марки, а коли викладач переконливо порадив не йти на завдання, що пов'язане з ризиком, того самого студента послали з'ясовувати долю неблагополучної дівчини-підлітка - дочки багатих батьків. Дівчина приохотилася до наркотичного зілля і замахнулася на життя власної дев'яностолітньої бабулі.

На цьому прикладі можна переконатися, що дешевше послати на потенційний сенсаційний матеріал новачка-дилетанта, не забезпечивши йому відповідного прикриття аби не ризикувати членом власного редакційного колективу.