Новації у методах підготовки сенсаційних матеріалів у друкованих ЗМІ

Новації у методах підготовки сенсаційних матеріалів у друкованих ЗМІ

Останнім часом за умов різкого загострення конкурентної боротьби, впливу деяких негативних чинників - насамперед, підвищення цін на електроенергію, папір і т. ін., - зросла цінність фактичного матеріалу, що приносить до редакції штатний кореспондент чи стрінгер (вільний стрілець, збирач інформації, який згодом анонімно її продає. - М. В.).

Пік політичної діяльності, як відомо, припадає на чергові вибори в Україні: парламентські, місцеві, згодом - президентські. "Війна компроматів" починається приблизно за рік-півтора до виборів. Теоретично вона має набирати обертів і досягти свого піку за кілька місяців або навіть днів до призначеного часу голосування.

Та в умовах нерозвинутої виборчої системи, коли, перефразовуючи висловлювання першого президента України Леоніда Кравчука: ми відійшли від однієї форми суспільства і не прийшли до іншої - уся виборча система, у тому числі ЗМІ працюють вкрай непрогнозовано, грубо, непрофесійно.

Власне, запитується, чому автор так настійно наголошує на значенні передвиборної кампанії будь-якого рівня у розвитку національних ЗМІ?

Річ у тім, що Україна, яка увійшла в трійцю найкорумпованіших держав світу, відрізняється особливим менталітетом і у власних ЗМІ.

Більшість із них були побудовані саме з розрахунку на досягнення певних політичних параметрів, на гроші українських олігархів, які, за висловом журналіста, який побажав залишитись анонімом, "були вкрадені з російських нафто- і газопроводів".

Отже, преса, яка розраховує на дотації, не може бути не тільки виразником так званих демократичних процесів і сподівань, а й елементарно фінансово вижити.

Оцей "первісний гріх" національної преси і викликає до життя методи збору матеріалів, що були описані колись американським письменником Марком Твеном.

Справа ускладнюється тим, що Україна - держава з надзвичайно низьким за західним стандартом рівнем життя. Це впливає і на те, що цікаві факти, сенсацію - місцевим стрінгерам значно простіше і вигідніше продати в ту саму "Файненшл Таймс", яка періодично видруковує досить цікаві історії про українських законотворців і олігархів.

"Головна проблема українського хабарництва, - заявив Леонід Кравчук в інтерв'ю газеті "Хрещатик" (6 серпня 2000 року), - полягає в тому, що хабарі беруться, а проблеми не вирішуються".

Так само зі збором інформації. Сенсація є, але гроші за неї наші можновладці виплачувати не бажають і тому "смажені факти" опиняються за кордоном.

У чому ж полягають новації у зборі і методах підготовки сенсацій для сучасних ЗМІ?

Новація перша. У друкованих органах преси все активніше вводиться система інформаторів, таємних радників і консультантів. Причому існують вони на різних щаблях суспільства і в різних адміністративних установах, хоча перевага в останньому випадку надається середній і нижчій адміністративній ланці.

Нагадаємо, що в сусідній державі, де рівень газетних прибутків у десятки, а, можливо, у сотні разів більший - пріоритет надається більш фешенебельній "купівлі" адміністраторів вищої ланки.

Яскравий зразок - факт продажу кореспонденту "Комсомольской правды" списку команди підводного човна "Курск" за 18 тисяч карбованців (приблизно тисяча доларів. - М. В.). Список цей було запропоновано офіцером Генштабу і редакція "Комсомольской правды" одразу погодилася на факт оприлюднення сенсаційної і несподіваної для багатьох військових інформації.