Роль засобів масової комунікації у формуванні екологічної політики
Вiльний журналiст, шукаючи орган масової iнформацiї, виходить на iнформацiйний ринок як продавець власного матерiалу. Він думає, де краще надрукувати чи оприлюднити iншим чином свій доробок, а не навпаки, написати або знiмати лише те, що пасує до наявного мiсця роботи.
Разом з тим свобода думок потребує необхiдних технiчних засобiв їх висловлювання. Найпростiше тим, хто орiєнтується на пресу. Для пiдготовки деяких матерiалiв теоретично вистачить лише наявностi паперу та олiвця. Але вже процес роботи, наприклад над аналiтичними статтями чи репортажами, потребує додаткових витрат (відрядження чи замовлення необхідної довідникової інформації). Вони суттєво зростають для вiльних фото, радiо, тележурналiстiв. І тут уже мова йтиме про наявнiсть чи умови створення первинного капiталу для забезпечення дiяльностi. Держава має допомогти створити законодавчонормативну базу, яка б обумовила його накопичення.Стосовно цього цiкавим є досвiд Німеччини, насамперед, законодавчий . Вiльний журналiст може iнвестувати заробленi ним грошi в засоби, необхiднi в професiйнiй дiяльностi: автомобiль, комп'ютер, копiювач, факс тощо. У цьому разі зменшується сума податкiв на певний термiн. Існують ще й iншi види пiльг при оплатi переговорiв з домашнього телефону чи при купiвлi паперу, бензину, дискет або навiть звичайної ручки. 16 вiдсоткiв податку на додану вартiсть у цiнi придбаних для роботи товарiв можна буде вiдрахувати потiм при сплатi власних податкiв. Така система може стати дуже привабливою для інших категорiй людей, якi потенцiйно здатнi стати вiльними журналiстами. Насамперед, мова йде про безробiтних колег, якi не можуть (або не хочуть з особистих мiркувань) знайти постiйну роботу.
Зараз з'являються вiтчизнянi та закордоннi агенцiї, комерцiйнi видання, теле, радiоканали, якi здатнi виплачувати гонорари вищi, нiж iншi засоби масової iнформацiї. Особливу увагу треба звернути на величезну кiлькiсть позаштатних кореспондентiв, iнститут яких має добрi традицiї в нашiй країнi. Матерiали окремих з них є досить конкурентоздатними. Hайспроможнiші стати вiльними журналiстами зараз ті фахiвцi, якi добре знають певну проблему та вмiють її зробити привабливою для iнших.
Існує дефiцит журналiстiв, якi добре знають економiку, право, сучаснi технологiї тощо. Тому iншi фахiвцi займають цю нішу все активнiше. Часто їх одразу беруть до штату редакцiй. Але можна припустити ситуацiю, коли вони не погодяться на таку форму працi. Hаприклад, жiнка хоче присвятити бiльше часу сiм'ї, але разом із тим зацiкавлена й у певному заробiтку. Ситуацiя, коли вiльним журналiстом є людина з освiтою в iншiй галузi, є типовою за кордоном.
Добре, коли журналіст є науковцем або принаймні має уяву про наукову діяльність. Для підготовки екологічних матеріалів досить часто необхідна консультація або інтерв'ю з експертом. "Вчені бажають, щоб журналіст, коли збирається брати інтерв'ю, мав хоча б загальну уяву про проблему" .
З кiнця грудня 1995 по квiтень 1996 року авторові випала можливiсть проходити практику в однiй з неурядових органiзацiй Hiмеччини, де, зокрема, довелося працювати i з європейською документацiєю. Цiкава особливiсть: багато з матерiалiв Інформацiйного центру Європейської Спiльноти в Боннi пiдготовлено вiльними журналiстами.
Hаприклад, Центр поширює касети із записами радiопрограм про європейськi iнституцiї, якi створив доктор фiлософiї Матiас Шмiдт, котрий працює як вiльний журналiст у сфері радiомовлення та виробництва фiльмiв.
У ФРH особливо суттєвий внесок вiльнi журналiсти роблять у висвiтлення екзотичних та складних тем, якi потребують аналiтики. Hа думку нiмецького журналiста Петера Шмiдта, без вiльних журналiстiв не обходиться майже жодна редакцiя країни . І особливо велика зацiкавленiсть - до спiвробiтництва з тими, хто висвiтлює дуже актуальнi в Німеччині проблеми довкiлля .
Так, на радiо "Deutsche Welle" екологiчна програма створюється лише одним штатним працiвником, якому допомагають 20 вiльних журналiстiв. Через це можна зробити висновок про значну їх роль у збиранні iнформацiї та висвiтленнi багатьох проблем. Проте мова йшла поки що про позитивнi боки роботи вiльних журналiстiв. Хоча багато з них має чимало труднощiв.
Так, вiльний фотограф із США Лiлiана Hiетс на мiжнародному семiнарi в Києвi в 1994 роцi розповiдала, що не має жодного контракту з редакцiями. Бiльшiсть знімкiв, якi вона зробила за власним проектом, нiколи не надрукують. Ринок вимагає вiд вiльних журналiстiв професiйно пiдготовлених матерiалiв, так би мовити кiнцевого продукту, який не треба доопрацьовувати .
Ця вимога чiтко проводить межу мiж вiльним журналiстом та позаштатним кореспондентом, над творчiстю якого iнодi доводиться ще працювати редакторовi. Але якщо до послуг бажаючих отримати другу професiю журналiста або пiдвищити рiвень за кордоном є чимало курсiв та навчальних закладiв з iнтенсивною програмою, то в Українi їх кiлькiсть обмежена. І тому вiльнi журналiсти у нас з'являться, коли почнуть масову роботу постiйно дiючi семiнари, курси, розрахованi й на них.