Роль засобів масової комунікації у формуванні екологічної політики

• підтримувати довкілля, зберігати його та поліпшувати його якість;

• сприяти захисту людського здоров'я;

• гарантувати обачне та раціональне використання природних ресурсів" .

Формулювання мети та її конкретизація є необхідною, але недостатньою передумовою для ефективної екологічної політики. Мета має бути досягнена за допомогою конкретних заходів або інструментів. Численні інструменти екологічної політики включають в себе також і інформаційні.

За визначенням німецького науковця Віке, під екологічними інструментами розуміють заходи держави, спрямовані на досягнення екологополітичних цілей . У нашому випадку інструменти являють собою також зв'язуючий елемент між інституціями екологічної політики та громадськими групами як адресатами, на які спрямовані державні заходи . Інформаційні інструменти мають на меті вплив на ставлення адресатів до певної проблеми за допомогою інформації та переконання до екологічно зорієнтованих дій .

Державна інформаційна і консультативна діяльність спрямована насамперед на підтримку екологічної свідомості. Вона діє на певні цільові групи та мультиплікаторів у інформаційних процесах. До них належать: журналісти всіх засобів масової комунікації, екологічні організації, громадські ініціативи, спілки споживачів, підприємці, регіональні владні структури, а також громадяни в певних ролях, таких як споживачі, автокористувачі, дачники тощо .Подібна консультаційна робота розрахована на обмежений у часі стан громадської поінформованості. Від невеличкої інформації до сталого зростання свідомості можна перейти лише в процесі довгострокової екологічної освіти. Інформаційні інструменти найбільш ефективні як превентивні заходи.

Аналіз показав, що нема ідеального екологічного інструменту, який би вирізнявся серед інших альтернатив. Сильним аспектам будьякого інструменту згідно з одним критерієм оцінки протистоять слабкі аспекти цього інструменту згідно з іншим критерієм. Кінецькінцем розумна екологічна політика повинна використовувати набір різноманітних та повністю узгоджених між собою інструментів .

Функцію підвищення ефективності політичних процесів у галузі охорони навколишнього середовища виконує і такий важливий інструмент екологічної політики, як екологічна комунікація. Існує як вербальна, так і невербальна екологічна комунікація. До останньої належить, наприклад, маркування позитивних екологічних характеристик продуктів як на національному, так і на міжнародному рівнях. Екологічна комунікація, наприклад, відбувається за допомогою "Європейського екологічного знака". На думку фахівців , екологічний знак виступає в сучасних умовах важливим інструментом екологічної політики, орієнтованої на ринкову економіку з урахуванням усіх аспектів конкурентної боротьби як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. Українські споживачі також усе більше звертають увагу на те, чи є товар екологічно безпечним.

Відкрите громадське обговорення поліпшує умови для успіху при використанні економічних екополітичних стратегій. Чим краще поінформовані окремі вирішальні сторони і чим більше вони здатні критикувати, тим краще функціонує економічно спланована політика, основана на автономії індивіда. Під властивістю критикувати тут (інакше, ніж це розуміється в екополітичній дискусії) треба розуміти властивість критики індустрії (промисловості). Мова йде, насамперед, про властивість у цілому розпізнавати супровід інтересів аргументами, які висловлюються в суспільстві. Це стосується не тільки зацікавленості представників промисловості примножувати витрати на свою продукцію. Але й журналісти (учені) не повинні бути байдужими до привабливості своїх повідомлень. Такі матеріали мають сприяти заінтересованості політиків їхньою діяльністю.

На думку німецького вченого А.Ендрюса, екологічна політика має миритися з тим, що люди не повною мірою поінформовані, а їх погляди на вартість деяких товарів (природні блага та придатні для ринку товари) можуть змінюватися . Така позиція, проте, має дещо пасивний характер. Екологічна політика не повинна миритися, а навпаки ? робити все можливе, аби всебічно поінформувати населення. Особливо це стосується комунікації під час оцінки впливу на довкілля як інструменту превентивної екологічної політики .

До речі, Німеччина є членом Європейської Спільноти, законодавство якої ? Директива ЄС 90/313 ? чітко вказує на вільний доступ до інформації про стан навколишнього середовища. Статтею 7 передбачено активну форму такої діяльності ? держава має забезпечити громадян інформацією про стан довкілля без прохання з їх боку . В Україні чинне законодавство також надає подібні можливості, хоча питання вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища врегульовано лише останніми роками .