Ідея поділу влади за Шарлем Монтеск’є

ВСТУП.

Ідея поділу влади, висунута ще античними мислителями (Арістотель), була розвинута в епоху буржуазних революцій (зокрема, французьким письменником Монтеск'є) на противагу абсолютизму і феодальній сваволі. Зачатки доктрини поділу влади вбачаються вже в працях видатних мислителів Древньої Еллади і Древнього Рима. Серед них можна виділити Арістотеля (384-322 р.м. до н.е), Эпікура (від 341- 270 р.м. до. н.э), Полібія (201- 120 р.м. до н.е). Проте авторство належить, безперечно, двом мислителям, що стали деякою мірою провісниками революційних змін у своїх країнах: англійцю Джону Локку (1632-1704) і французу Шарлю Монтеск'є (1689-1755).

Шарль Монтеск'є зробив цю концепцію цілком завершеною і такою, що мала струнку форму. І, що не менш важливо, у його інтерпретації концепція поділу влади одержала свій відбиток і закріплення в конституційних актах, багато з яких зберігають свою дію і по сьогоднішній день.

Серед цих актів особливу увагу приваблюють два: Декларації незалежності Східноамериканських Сполучених Штатів від 4 липня 1776 р. і французька Декларація прав людини і громадянина 1789 року. Декларація 1789 року є складовою частиною теперішньої Конституції і чинного законодавства Франції. Особливий інтерес для з'ясування того, як законодавчо проголошувався і закріплювався принцип поділу влади, подає стаття 15 Декларації. «Будь-яке суспільство, в якому не забезпечене здійснення прав і не закріплений поділ влади, - говорить ця стаття, - не має конституцій. Під словом «конституція» вони розуміли демократичний конституційний устрій, заснований на визнанні і реалізації основних прав і свобод людини і поділом влади.

Життя і творчість.

Шарль Луї де Секонда барон де Лабред і де Монтеск'є народився в 1689 році в Лабред біля Бордо, головного міста департаменту Жиронда, на південному заході Франції. Належав до знатного феодального роду. У 1700 - 1711 роках Монтеск’є навчався в монастирській школі, де познайомився не тільки з працями середньовічних схоластів, але і з доробками античних авторів.

До 1726 року працює на адміністративних посадах у судових органах і одночасно багато займається науковою працею, обирається академіком Бордоської академії. У цей час посилено займається фізико-математичними науками.

З 1726 року Монтеск’є цілком віддається літературі і науковій діяльності в основному в області філософії, соціології, юриспруденції, мистецтва. Багато подорожує по Західній Європі, якийсь час живе в Англії. Усе життя Монтеск’є - безперервна самоосвіта. Ще в юнацькі шкільні роки він жваво цікавився античною філософією і літературою. Прочитав в оригіналі не тільки головні праці класиків давньогрецької думки, але і велику кількість літератури про них. По глибині і широті знань Монтеск’є - у першому ряді видатних діячів Просвітництва.

Одна з найперших значних праць Монтеск’є - “Перські листи”, сатира, написана образно, цікаво і дотепно. Вона принесла Монтеск’є славу як художнику слова. Її читали в придворних колах, аристократичних салонах, книжкових крамницях і на вулицях Парижа.

Критика світського суспільства, сповненого пихи від порожньої “цивілізованості”, від якої невіддільні марновірство, гніт церкви і влади, вченість, відірвана від життя, мистецтво, що складається з риторичних славослів'їв, умовностей, крайньої манірності. Повна іронії, тонкої гостроти, сатира розворушила всі шари абсолютистської монархії, її політичне життя, культуру, звичаї, примхи її підданих. Цією працею Монтеск’є чимало сприяв краху абсолютизму.

У “Перських листах” Монтеск’є нещадно критикує абсолютистську Францію насамперед за те, що в ній погано живеться селянам і ремісникам, а за їх рахунок розкошують панівні класи: “Щоб одна людина жила насолоджуючись, потрібно щоб сотня інших працювала без відпочинку.”

Ці думки перегукувалися з гаслами плебейських рухів ХVІІ століття, однак сам Монтеск’є не робив безпосередніх революційних висновків зі своєї критики феодалізму. Він бачив порятунок для Франції в конституційній монархії за англійським зразком.

Велике прогресивне значення мала філолофсько-історична робота Монтеск’є “Міркування про причини величі і падіння римлян”. У ній автор намагається довести на прикладі Римської імперії, що тільки там, де громадяни вільні і незалежні, де панують республіканські погляди, суспільство в стані успішно розвиватися. У країнах, де громадяни відмовляються від вільнодумства і стають на шлях рабства, держава втрачає свою велич і, в кінцевому рахунку, зазнає поразки від внутрішніх і зовнішніх ворогів.З книги випливав прямий політичний висновок: Народ Франції повинен назавжди покінчити з королівським деспотизмом і феодально-становими відносинами. У цій же книзі знайшли відображення історичні погляди Монтеск’є. Він відмовляється від теологічного розуміння історії, висуває положення про об'єктивні закономірності історичного процесу.