Держава і право України в період десталінізації (друга половина 1950-х — перша половина 1960-х pp.)
Кодифікація провадилась зважено, забезпечувалась високок¬валіфікованою підготовкою актів, що кодифікувалися. Поступово кодифікація перетворилась в постійну частину повсякденної зако¬нодавчої діяльності України.
Під час кодифікації, в період, що вивчається, в УРСР були прийняті та стали чинними Закон про судоустрій УРСР (1959 p.), Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси (набрали чинності з 1 квітня 1961 p.). Цивільний та Цивільно-процесуальний кодекси (набрали чинності з 1 січня 1964 p.), а також багато принципових нормативних актів майже з усіх галузей законодавст¬ва. Однак не всі вони мали послідовно демократичний характер, чимало з них були консервативними, що об'єктивно відображало зусилля командно-адміністративної системи зберегти свої позиції. Зокрема, зберігалася така з її основ, як участь партії, її центральних органів у нормотворчому процесі, їх керівний вплив на цю діяль¬ність.
Цивільне право. Основа цивільно-правового регулювання — право державної власності — залишилася непохитною. Як завжди, воно спрямовується на розвиток і зміцнення державної власності.
У цей період значно збільшується кількість об'єктів права державної власності.
Була визнана нова, третя форма соціалістичної власності — власність громадських організацій, у тому числі, як виявилося, і власність компартії.
Як і раніш, закон піклувався, щоб майно, яке знаходиться в особистій власності, не використовувалось для одержання нетрудо¬вих доходів.Розширюються житлові права громадян. Було скасовано адмі¬ністративне виселення з будинків державних підприємств, установ і організацій робітників і службовців, які припинили з ними трудові відносини.,
Цивільне право багато займалося врегулюванням договірних відносин між підприємствами, господарськими організаціями. У травні 1955 p. було знято заборону на продаж, обмін та відпуск на сторону обладнання і матеріалів. Цей акт усував серйозні перешко¬ди цивільному розподілу та перерозподілу об'єктів державної влас¬ності між їх володарями і доцільному, за прямим призначенням, їх використанню.
Трудове право. У період, що вивчається, основним джерелом правового регулювання праці залишався КЗпП 1922 p. Але його постійно доповнювали норми, які розширювали трудові гарантії.
23 квітня 1956 p. було скасовано кримінальну відповідальність за самовільне залишення роботи. На початку 1957 p. відмовилися від призивів-мобілізацій молоді до ремісничих та залізничних учи¬лищ. Відтепер, як і до 26 червня 1940 p., працівник мав право припинити трудові відносини, попередивши про це адміністрацію за два тижні до вказаного ним строку залишення роботи. Таким чином було відновлено право громадянина за власним бажанням укладати та розривати трудовий договір.
З метою поліпшення охорони праці підлітків заборонялося приймати на роботу осіб, яким не виповнилося 16 років.
Йде процес скорочення робочого часу. З 10 березня 1956 р. для робітників і службовців робочий день у передвихідний день скороче¬но на дві години. З 1958 p. розпочало переведення усіх робітників і службовців на 7-годинний робочий день, який завершився у 1960 p.
Для певних категорій трудящих був встановлений 6-годинний робочий день, наприклад для осіб, що були зайняті на підземних роботах.
Закріплювалися гарантії щодо надання щорічних відпусток підліткам. Значно збільшилася тривалість відпусток, що надавалися вагітним жінкам (з 77 до 112 днів).
Зростає роль матеріальних та моральних стимулів до праці. У 1954 p. створено Комітет з питань праці та платні — спеціально для упорядкування платні.
З 1957 p. підвищили платню для тих робітників та службовців, які мали низьку зарплату. Для них був визначений мінімум платні.
Були скасовані прибутковий податок і податок з холостяків для самітних і тих громадян, які одержували низьку платню чи стипендію.