Деякі правові та соціально-економічні аспекти запровадження страхової медицини

Деякі правові та соціально-економічні аспекти запровадження страхової медицини

Від соціалістичного періоду своєї історії Україна успадкувала складну і малоефективну систему охорони здоров'я, розвиток якої базувався переважно на екстенсивних засадах.

Соціально-політична криза в Україні призвела і до кризи в системі охорони здоров'я та погіршення якості медичного обслуговування населення. Так, у складеному вперше за історію Всесвітньої організації охорони здоров'я рейтингу національних систем охорони здоров'я Україна посіла 79 місце з 191 країни світу. Слабою втіхою може бути те, що США займають 37 сходинку, а Росії відведено 130 місце.

За роки незалежності не відбулося кардинального реформування системи охорони здоров'я в Україні, проте відбулися певні зміни у функціонуванні медичної системи.

Найбільш суттєвими є такі:

- різке зменшення частки витрат на охорону здоров'я у структурі ВВП;

- скорочення кількості медичних закладів, перш за все в сільській місцевості;

- введення приватного медичного обслуговування;

- запровадження елементів страхової медицини;

- легалізація народної медицини (відбулася й активізація самозванців від народної медицини та різного роду екстрасенсів і "цілителів");

- стихійне розповсюдження принципів ринкової економіки на медичне обслуговування населення, збільшення різного роду легальних і нелегальних поборів з хворих;

- початок створення національної системи забезпечення країни фармацевтичною продукцією;

- прийняття ряду законодавчих актів щодо діяльності медичної галузі;

- започаткована інтеграція національної системи до світової та європейської моделей охорони здоров'я.

Зазначимо, що організація національної системи охорони здоров'я полинна спиратися на основні принципи, визначені ВООЗ з метою втілення в соціальну практику стратегії "Здоров'я для всіх" яке мас базуватися на принципах справедливості, солідарності, доступності. Метою політики та діяльності системи охорони здоров'я має бути "досягнення позитивного стану здоров'я", а не зниження захворюваності, інвалідності та смертності.

В Україні соціально-правовою базою для розвитку системи охорони здоров'я є 49 стаття Конституції, яка визначає право людини на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я має забезпечуватися державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, а медична допомога у державних і комунальних лікувальних закладах надається безоплатно. Своєрідною "медичною конституцією" є прийнятий у листопаді 1992 руку Верховною Радою України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", в яких визначені правові, професійні, економічні та організаційні засади охорони здоров'я.

У концепції розвитку охорони здоров'я населення України визначені основні стратегічні напрями реформування галузі, що покликані розв'язати дві головні і взаємопов'язані проблеми: як забезпечити ефективну використання наявних ресурсів та які додаткові джерела можна залучити до фінансування галузі,

Отже для ефективного І доступного для всіх громадян медичного обслуговування необхідно: