Форми страхування кредитів. Страхування товарних кредитів

Форми страхування кредитів. Страхування товарних кредитів

Страхова практика, спираючись на спільні засади кредитного страхування та враховуючи особливості обслуговування ризиків, які виникають при здійсненні різних видів кредитних відносин, виробила ряд організаційних форм страхування кредитів. Назве¬мо їх у порядку економічної значущості.

1) Страхування товарних кредитів;

2) страхування кредитів під інвестиції;

3) страхування споживчих кредитів;

4) страхування кредитів, виданих під заставу;

5) страхування кредитів довіри.

Страхування товарних кредитів є операцією делькредерного типу, що передбачає відшкодування втрат, які настали внаслі¬док невиконання короткотермінових кредитних вимог з товарно¬го постачання та надання послуг. Сфера застосування товарних кредитів у високорозвинених ринкових системах є майже необ¬меженою. Понад 80 % світової торгівлі здійснюється наданням кредитів. Воно охоплює всі галузі господарства. Поряд із класи¬чними сферами виробництва й торгівлі останніми роками таке страхування дедалі більше проникає у сферу послуг. Проте роз¬виток кредитних відносин є лише передумовою виникнення страхування кредитів. Головна його причина - масові випадки неплатоспроможності покупців-позичальників, зумовлені різни¬ми чинниками: невигідною кон'юнктурною ситуацією як в окре¬мих галузях, так і в усьому економічному секторі, брак власних обігових коштів; спадаюча відсоткова ставка; помилки в управ¬лінні через складність сучасного менеджменту; зростаюча внут¬рішньогалузева та міжгалузева конкуренція, стагнація потреб і споживання.

При страхуванні товарних кредитів об'єктом страхування стає, як правило, весь товарний обіг протягом року.

Продаж товарів може здійснюватися не лише безпосередньо - продавцем покупцеві, а й посередньо - на умовах факторингу, тобто з участю посередника - фактора чи факторного банку. Гос¬подарська практика знає багато видів факторингу. З огляду на по¬рядок врахування ризику неплатоспроможності боржника найісто¬тнішого значення набуває факторинг повний і неповний. Голов¬ною ознакою повного факторингу є те, що ризик неплатоспромож¬ності боржника тяжіє на факторі. У разі застосування неповного факторингу ризик неплатоспроможності лягає на продавця. З по¬гляду продавця-кредитора найбажанішим видом факторингу є по¬вний факторинг з переданням ризику торговельної операції на фа¬ктора. Цей ризик може бути охоплений страхуванням.

Відповідальність страхового закладу при страхуванні в умовах факторингу дорівнює повній вартості контракту, тобто сумі за¬боргованості, яка має бути сплачена боржником факторові. Дого¬вори страхування можуть укладатися на кожну окрему операцію або (як у разі регулярних торговельних відносин) на підставі ге¬неральної угоди.

Рис. 12.4. Механізм функціонування страхової угоди в умовах факторингу

Страхування кредитів під інвестиції здійснюється на базі опе¬рації з придбання інвестиційних засобів за рахунок наданих поста¬чальниками кредитів. Кредити під інвестиції можуть надаватися не лише в товарній, а й у грошовій (готівковій чи безготівковій) формі. У першому випадку кредиторами є виробники і продавці Інвести¬ційних засобів, а в другому - кредитні установи, однаково зацікав¬лені у своєчасному і повному поверненні заборгованості. З метою забезпечення її повернення застосовується відповідна форма страхо¬вого захисту. Більш популярним є страхування матеріальних креди¬тів, виданих для інвестиційної діяльності. Цільовий характер вико¬ристання таких кредитів є очевидним. На відміну від них фінансові (банківські) кредити оцінюються як нестрахувальні (через меншу певність щодо їх цільового використання).

Важливим методом кредитування інвестиційної діяльності є надання лізингового кредиту. Таке кредитування може здійс¬нюватися як безпосередньою переданням виробникам і власни¬кам основних засобів у довгострокову оренду, так і за посеред¬ництвом спеціальних лізингових закладів. У вітчизняній господарській практиці роль лізингодавців-посередників мо¬жуть виконувати комерційні банки. Вони, застосовуючи фінан¬совий лізинг, мають змогу купувати основні засоби і передавати їх в оренду за відповідну плату. Як важливий елемент цієї плати передбачається ризикова надбавка, призначена на покриття збитків, які можуть виникнути в лізингодавця в разі несвоєчасного внесення орендної плати або ж неповернення об'єктів лізингу. Проте більшу ефективність у справі захисту інтересів лізинго¬давця може мати застосування страхування умов виконання лі¬зингових операцій. Типова схема взаємовідносин між сторона¬ми, які беруть участь у лізинговій операції та її страхуванні, набирає такого вигляду (рис. 1):