РИЗИКОВІ ОБСТАВИНИ Й СТРАХОВИЙ ВИПАДОК

Спочатку порядок ліцензування страховиків визначав наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України “Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності” від 16 липня 2001 р. № 98/343. Після прийняття 4 жовтня 2001 р. Закону України “Про страхування” від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР (далі – Закон про страхування) у новій редакції ліцензування здійснювалося з урахуванням вимог ст. 38 зазначеного Закону.

Нині ліцензування здійснюється на підставі розпорядження Державної комісії ринків фінансових послуг “Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності” від 28 серпня 2003 р. № 40 (далі – Розпорядження про ліцензійні умови).Під ліцензуванням страхової діяльності розуміють видачу, переоформлення та анулювання ліцензій, видачу дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ, яке здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг (далі – Комісія).

Отримання ліцензії (документа державного зразка, який засвідчує право фінансової установи здійснювати страхову діяльність із конкретного виду страхування протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов) можна умовно поділити на дві стадії. Перша – виконання всіх вимог нормативно-правових актів України, які регулюють страхову діяльність, зокрема, Закону про страхування та Розпорядження про ліцензійні умови. Друга – безпосереднє отримання ліцензій, їх переоформлення, отримання дублікатів, та їх анулювання.

Перед тим як переходити до розгляду цих двох стадій щодо провадження страхової діяльності, слід зазначити, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управління.

Зазначимо, що слова “страховик”, “страхова компанія”, “страхова організація” та похідні від них можуть використовувати в назві лише ті юридичні особи, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Розглянемо нормативні вимоги стосовно здійснення страхової діяльності, а саме:

•вимоги щодо організаційно-правової форми:

•статутного фонду;

•досвіду роботи, керівництва та технічного забезпечення;

•забезпечення платоспроможності;

•формування, обліку та розміщення страхових резервів;

•проведення фінансового моніторингу;

•правил страхування.

Страховик створюється в організаційно-правовій формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю відповідно до Закону України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII. Як бачимо, найбільш поширена організаційно-правова форма – товариство з обмеженою відповідальністю – не може використовуватися для здійснення страхової діяльності. Учасників страховика має бути не менше трьох.

Слід зауважити, що підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі дотримання вимог законодавства.

Одним із найважливіших показників на страхових ринках, що розвиваються, вважається статутний фонд. Тому наступною вимогою є сплачений статутний фонд. Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який працює з іншими видами страхування ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн євро, а для страховика, який займається страхуванням життя, – 1,5 млн євро за обмінним курсом валюти України. Наголосимо, що логічним було б застосовувати до страховиків ті вимоги, які створились до моменту набрання чинності вимогами п. 3 розділу 5 Закону про страхування в новій редакції. Норми Закону про страхування передбачають, що страховики, які створились до моменту набрання чинності Законом “зобов’язані сформувати свої статутні фонди відповідно до вимог ст. 30 Закону про страхування в такому порядку: