Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України

2.3. Державне регулювання страхової діяльності

Страхування є важливим компонентом суспільного виробництва, дійовим інструментом захисту економічної і соціальної сфер суспільства. Його ефективне використування в нових умовах господарювання і формування ринкових відносин можливе на базі розробки і подальшого проведення державної страхової політики.

Необхідність активного втручання держави в процеси суспільного розвитку об’єктивно обумовлена особливо там, де це необхідно для повної реалізації суспільно-економічних цілей. Цілі й інтереси кожного страховика, який виступає на ринку в ролі окремого суб’єкта, трохи відрізняються від тих, про які дбає держава. Активні взаємовідносини окремих страховиків з державою в процесі реалізації інтересів двох сторін дозволяють говорити про страхову політику держави.

До складових політики можна віднести визначення державою кола суб’єктів з надання страхових послуг, встановлення порядку організації і контролю за діяльністю страхових товариств, регулювання взаємовідносин страхових компаній з бюджетом, а також їх участь в превентивних заходах.

Діяльність страховика докорінно відрізняється від діяльності іншіх господарюючих суб’єктів, вона націлена на забеспечення безперервності процесу виробництва і відшкодування збитків, заподіяних різними непередбаченими обставинами і випадковостями. Велика відповідальність страховика за соціальні наслідки його діяльності вимогає організації державного нагляду.В більш узагальненій формі цей нагляд виражається у вивченні фінансового стану страховика і його платоспроможності по прийнятих договірних забов’язаннях перед страхувальниками. Відсутність коштів у страховика для розрахунків по прийнятих забов’язаннях підриває довіру не тільки до конкретного страховика, але й взагалі до ідеї страхування. В суспільній думці недовіра до страховика виявляється в претензіях населення до державних інститутів. Це ще одна причина, через яку держава не може стояти осторонь від страхової діяльності, поєднуючи інтереси страховиків, населення та економіки в цілому. Державне регулювання страхового ринку здійснюється за допомогою спеціальної податкової политики, прийняття нормативних актів щодо окремих видів підриємницької діяльності, які відбивають порядок укладання договорів страхування і вирішення виникаючих суперечок. Держава також встановлює з урахуванням інтересів всього суспільства перелік видів обов’язкового страхування.

Актами вітчизняного законодавства регулюються такі правові відносини:

1)визначення порядку державної реєстрації страховиків (ст.2), об’єднань страховиків (ст.12), товариств взаємного страхування (ст.13), страхових брокерів (ст.14) та фонду страхових гарантій (ст.32);

2)встановлення основних вимог щодо правил страхування (ст.16);

3)валютне регулювання виплат страхових сум (відшкодувань) (ст.18);

4)встановлення кваліфікаційних вимог до аварійних комісарів (ст.24);

5)визначення випадків, коли страховики не несуть відповідальності за разголошення відомостей, пов’язаних із страховим випадком (ст.24);

6)встановлення загальних умов для відмов страховиками у виплаті страхових сум (відшкодувань) (ст.25);

7)встановлення основних вимог до визнання договору страхування недійсним (ст.28);

8)визначення порядку ліцензування страхової діяльності (ст.39);

9)визначення порядку реорганізації страховика (злиття, приєднення, поділ, виділення, перетворення) (ст.43);

10) встановлення порядку вирішення спорів, пов’язаних із страхуванням (ст.45).