Особливості медичного страхування в зарубіжних країнах
До 1990 року 60% населення Нідерландів знаходилось в системі регульованого страху¬вання. Більш як 30% населення були застра¬ховані у приватних страхових компаніях. Приватний сектор страхування намагається притягнути клієнтів меншим розміром стра¬хового внеску. Біля 40% приватного страху¬вання складають групові угоди страхування між підприємцями та страховими компа¬ніями. Підприємці сплачують половину і більше від суми страхового внеску, останнє до¬плачують працівники. Також має місце персо¬нальне або сімейне страхування.
Реформи, проведені на початку 90-х років, відомі під назвою "план Деккера", замінили напрацьовані фрагментарні страхові програ¬ми на універсальну систему обов'язкового ме¬дичного страхування. Уведена єдина для всіх категорій населення ставка страхового вне¬ску, розрахована як відсоток від фонду при¬бутку і не відображає індивідуальні ризики. Зібрані на цій основі кошти акумулюються в страховому фонді і потім повертаються стра¬ховику, якого вибрав клієнт,або репрезентуючий його інтереси страхувальник. Платіж страховику виконується на основі зважених нормативів на одного застрахованого. Страхо¬ва компанія, що взялась за страхування, по¬винна знати,що незалежно від складу застра¬хованих вона отримає відрахування, що відоб¬ражують реальний можливий об'єм затрат. В Нідерландах також враховані в нормативі ви¬трати. При цій системі відповідальність уряду за стан охорони здоров'я зберігається, але ба¬гато функцій управління та планування пере¬ходять до страхових компаній.
Один із найвищих у світі життєвих рівнів має Швеція. У Швеції страхові закони по медичному страхуванню були видані в 1898 році. Всезагальне обов'язкове медичне стра¬хування було введено в 1955 році. Воно обіймало всіх громадян у віці до 16 років. Національна система соціального страхуван¬ня - загальна й обов'язкова для всього насе¬лення країни. Особисто медичне та стомато¬логічне страхування є його невід'ємною час¬тиною. Управління всією системою вико¬нується 26 регіональними бюро соціального страхування. Управління їх діяльністю ви¬конує Національна Рада соціального страху¬вання. Затрати на соціальне благо досяга¬ються за рахунок 25% бюджету центрально¬го уряду,26% затрат несуть муніципальні та окружні ради та 48% витрат несуть робото¬давці. Чисто на охорону здоров'я та медич¬ну допомогу 18% коштів відраховує уряд, 51% місцеві органи влади, 31 % робото¬давці. Однією з особливостей шведської сис¬теми страхування являється передача заст¬рахованими до страховиків своїх юридичних прав по питанням медичного страхування.
У Великобританії використовується систе¬ма бюджетного фінансування охорони здо¬ров'я,що обумовлює його державний характер із великою отупінню централізації уп¬равління. Закон про страхування, що прийня¬тий у 1912 році ввів принцип обов'язковості, та охопив у коло обов'язкового медичного страхування третю частину населення Англії, Шотландії та Ірландії, практично всіх осіб, працюючих та службовців по договору найму за невеликим винятком.
Фінансовою основою Національної системи охорони здоров'я є надходження від податків, які складають 90% бюджету охорони здо¬ров'я. Тільки 7,5% бюджету формується за рахунок внесків роботодавців. Таким чином, Національна система охорони здоров'я прак¬тично існує за рахунок коштів, що вносяться платниками податків та виділяються урядом на охорону здоров'я зі статті затрат на соціальні потреби.
В цілому, пацієнти платять 10% вартості лікування. Всі поапюючі підлягають обов'язковому страхуванню здоров я за винятком непрацюючих жінок у шлюбі, які можуть приєднатися до страхування по добровільним програмам. За рахунок цих коштів часто на¬даються фінансові допомоги по тимчасовій не¬працездатності в зв'язку із хворобою.Уряд Великобританії пропонує стимулюва¬ти намагання Національної системи охорони здоров'я до підвищення ефективності надання медичної допомоги за рахунок збільшення конкуренції між її різновидами. Введено розділення відповідальності за придбання ме¬дичної допомоги та за її надання. Система ме¬дичного страхування також приєднана до придбання медичної допомоги.
Приватне медичне страхування у Велико¬британії охоплює переважно ті сфери медич¬них послуг, що не забезпечуються Національ¬ною службою охорони здоров'я. Приватним добровільним медичним страхуванням охоп¬лено більше 13% населення.
Добровільним медичним страхуванням в Англії займаються різні страхові компанії. Але ведучу роль серед них займає страхова асоціація "БУЛА",що виникла в 1947 році в результаті об'єднання невеликих страхових організацій. Прибуток, що отримується від страхових операцій "БУЛА" практично йде на розширення та модернізацію сітки ко¬мерційних медичних закладів. Ця сітка ви¬користовується як у рамках страхових про¬грам, так і поза ними. Прибуток від ко¬мерційної діяльності медичних закладів у свою чергу підтримує медичне страхуван¬ня, забезпечуючи фінансову стабільність "БУЛА".
Головний принцип діяльності приватних страхових компаній - це доповнення дер¬жавної системи охорони здоров'я. Це озна¬чає, що об'єктом страхування є ільки ті ри¬зики, які не бере на себе Національна служ¬ба охорони здоров'я. Враховуючи високий рівень розвитку Національної служби охо¬рони здоров'я, сфера діяльності приватного медичного страхування достатньо обмежена, вона охоплює лише платну частину медичної допомоги, як у комерційних медичних за¬кладах,так і в лікарнях Національної служ¬би охорони здоров'я. Страхові програми добровільного медичного страхування розгалужуються тільки на ту частину діяль¬ності державних медичних закладів, яка ви¬ходить за рамки суспільних зобов'язань.