Форми і види страхування фінансових ризиків
Призначенням попереджувальної функції страхування є фінансування за рахунок засобів страхового фонду заходів щодо зменшення страхового ризику. Зміст ощадної функції полягає в тім, що за допомогою страхування зберігаються засоби на дожиття. Це заощадження викликане потребою в страховому захисті досягнутого сімейного статку. Сутність контрольної функції виражається в контролі за строго цільовим формуванням і використанням засобів страхового фонду.
Страхування може здійснюватися в обов'язковій і добровільній формах. Обов'язковим страхуванням є страхування, здійснюване в силу закону. Види, умови і порядок проведення обов'язкового страхування визначаються відповідними законодавчими актами РФ. Витрати по обов'язковому страхуванню відносяться на собівартість продукції.Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.
3. Страхування від фінансових ризиків у виробничому процесі
Ризиковий характер виробництва зумовлений як можливими збитками від зупинки конвеєра, авто¬матичних ліній чи цілого підприємства або його підрозділу, так і непередбаченими наслідками від впровадження нової техніки й технології.
Страхування на випадок вимушеного простою техніки і устаткування виступає по своєму змісту як доповнення до страхування основних та оборотних активів, тому що виму¬шена перерва у виробництві супроводжується їх загибеллю або пошкодженням. Виходячи з цього, і склад страху¬вальників, і перелік страхових випадків при названих видах страхування може бути однаковим. Разом з тим це не означає їх автоматичного зв'язку. Клієнти можуть укладати договори по обох видах страхування або по одному з них. Економічно оправданим е одночасне заключення підприємцем договорів по страхуванню майна та страху¬ванню від вимушених простоїв. Для страховиків укладан¬ня двох названих договорів страхування дозволяє більш виважено і з меншими витратами розраховувати збиток при виникненні стихійного лиха або іншого страхового випадку.
У разі непередбаченої зупинки виробництва в стра¬хову відповідальність можуть включатись втрати від простою, зумовленого перервами в електро- і газопоста¬чанні, неподачі води, стисненого повітря, тощо, при¬чинами яких є аварії, що відбулись не у страхувальника, а у відповідних його постачальників.
Особливістю страхування від простоїв у виробни¬чому процесі є те, що розмір збитку при цьому в значній мірі залежить від тривалості вимушених зупинок виробництва. Тому для визначення обсягу страхового відшкодування дуже важливо встановити тривалість відповідальності страхової організації, тобто період часу, на протязі якого діють зобов'язання щодо відшкоду¬вання збитків від простою. В світовій практиці найбільш розповсюдженим є встановлення такої відповідальності на період до одного року.
В договорах страхування збитків від простою зде¬більшого передбачається і встановлення деякої межі, перевищення якої зумовлює виникнення відповідаль¬ності страховика. В значені такої межі може бути ви¬користана франшиза в грошовому виразі, що широко застосовується в практиці майнового страхування, або період простою, лише при перевищенні якого страху¬вальник одержує право на відшкодування.
Той збиток, що підлягає страховому відшкодуванню від простою, включає такі елементи. В нього входять витрати, здійснені за час зупинки виробництва, неодер¬жаного внаслідок цього прибутку, додаткових затрат на ліквідацію наслідків страхового випадку. Виходячи з того, що другий складовий елемент величини збитку, як правило, найбільш значний, можна вживати визначення "страхування втраченого прибутку" (доходу).
До складу витрат, здійснених в період зупинки ви¬робництва, включаються ті затрати страхувальника, які він змушений нести незалежно від того, чи відбувається виробничий процес, чи він зупинений. Обчислюючи такі витрати, розмежовують ту їх час гину. яка прояв¬ляється лише в умовах зупинки виробництва, від по¬стійних затрат.
Обсяг прибутку, неодержаного за період зупинки виробничого процесу, можна обчислити шляхом мно¬ження величини продукції, яка не була вироблена внас¬лідок простою, на норму прибутку, розраховану на одиницю продукції. При таких розрахунках обсяг невиробленої в період простою основних активів продукції визначається у вигляді різниці між величиною товарною маси, яка могла б бути вироблена в разі нормального виробничого процесу, і масою продукції, випущеної в результаті налагодження виробництва її на інших об'єктах.