Харків у роки Великої Вітчизняної війни
Харків у роки Великої Вітчизняної війни
22 червня 1941року почалася Велика Вітчизняна війна. Вона стала жахливим випробуванням для населення Харківщини.
Харківщина та місто Харків мали велике політичне, економічне і воєнно-стратегічне значення та посідали у воєнних планах Гітлера значне місце. Він називав його „замком, який запирає український простір”. Харків, як важливий залізничний вузол, був тісно пов'язаний з багатьма економічними районами. Через місто пролягали шляхи на Донбас і Кавказ.
Наприкінці вересня 1941 року становище на південному фланзі ставало ще складнішим. Війська загарбників мали перевагу в силі, в зброї та в техніці. Фашисти захопили Правобережну і значну частину Лівобережної України та вийшли на підступи до Харкова.
До оборони почали готуватися всі: хто міг тримати лопату в руках - рили протитанкові рови, траншеї, встановлювали загородження. На оборонних земляних роботах працювало близько 350 тис.чоловік. За ініціативою трудящих нашого краю почалося збирання коштів у Фонд оборони. Харків'яни внесли до Фонду близько 100 млн.крб.
Але незважаючи на це та на напруження всіх сил народу, війська Червоної армії почали відступати. П'ять діб стримували наші війська ворога. Але фашисти, маючи первагу в живій силі та озброєнні, 24 жовтня 1941 року вдерлися в місто Харків.
Жах охопив місто. Окупанти вбивали без суду та слідства, грабували, гвалтували. Було встановлено комендантську годину. На вулицях були розклеєні такі оголошення:”Заборонений час для мешканців Харкова встановлюється від 16 години до 6 години ранку. Хто в цей час перебуватиме на вулицях або площах без спеціального посвідчення, буде страчений. Сьогодні були покарані смертю - 50 осіб. Крім того, заарештовано як заложників 1000 осіб.
Кожен мешканець Харкова, особисто своїм власним життям, відповідає за безпеку німецьких збройних сил і ставить на карту не лише своє власне життя, але й життя всіх мешканців Харкова.”
У центрі міста, під балконами будинків, можна було побачити тіла повішених. Вулицями рухалася величезна чорна машина, яку місцеві жителі називали „душогубкою”. Під час облав до неї заштовхували жінок,дітей, старих - усіх, хто попадав під руку, і вивозили в невідомому напрямку.
Крім страшних знущань люди вмирали від голоду та хвороб. Тільки в 1942р. у Харкові померло 22 708 мешканців ( з них - 13 749 від голоду). Загалом загинуло близько 200 тис. чоловік. На каторжні роботи в Німеччину вивезено близько 300 тис. юнаків і дівчат.
Багато людей загинуло у концтаборах, яких у харківській області налічувалося 22 - більше, ніж у будь-якій області України. У таборах було встановлено нестерпний режим - катування голодом, пораненим не надавали ніякої медичної допомоги.
Доля радянський військовополонених стала трагедією великого масштабу.
Дуже трагічною стала доля єврейського населення Харківщини. Для них було створено окреме місце проживання від всього міста. Туди було переселено 16 тис.чоловік. Більшість із них була страчена в Дробицькому Яру. На місці колишнього гетто в 1992 році було встановлено Стіну Суму. Політика знищення єврейського населення дістала в науці назву Голокосту, що у перекладі з англійської означає катастрофа.
Не дивлячись на смертельну загрозу для свого життя, знаходились люди, які переховували євреїв.Це були люди великої мужності і моралі, які чужий біль сприймали, як свій. Людей, які в роки голокосту спасали євреїв називають „Праведники народів Світу”. Всього 66 жителям Харкіщини було присвоєно це звання.
Однією із складових частин німецько-фашистського режиму була економічна експансія. Політика нацистського керівництва по відношенню до радянської економіки націлювала окупантів на хижацьке використання промисловості і сільського господарства.
Головною метою економічної політики гітлерівців було одержання для Німеччини більше продуктів харчування і нафти для збагачення Німеччини і винищування населення шляхом голодної смерті і непосильної праці.