Голодомор 1932-1933рр.

Хоч деякі газети на Зах. Повідомляли громадськість про голод, тут теж замовчували його страхітливі масштаби. Багатьом на Зах. було важко повірити, що в тиой ча сяк Радянський Союз експортує зерно й відмовляється від чужоземної допомоги, на Україні може лютувати голод. Здійснивши ретельно оставлені режимом подорожі по СРСР, такі світила західноєвропейської культури, як Джордж Бернард Шоу та колишній прем’єр Франції Едуард Ерріо, поверталися. Захоплено оповідаючи про радянські досягнення, про задоволених ситити селян. Підлещуючись до Сталіна, московський кореспондент газети «Нью-Йорк Таймс» У.Дюранті неодноразово в своїх статтях заперечував існування голоду. «За об’єктивність, тверезу оцінку і виняткову ясність» його репортажів з СРСР у 1932р. Дранті нагородили Пулітцерівською премією.

Хоч західні уряди й знали про голод, їхня позиція в цій справі була подібною до викладеної в одному документі Британського міністерства закордонних справ: «Це правда, що ми маємо певний обсяг інформації про голод на Півдні Росії, аналогічно тій, що з’явилася в пресі…Однак ми не хочемо її обнародувати, оскільки образилоб радянський уряд і завдало б шкоду нашим стосункам з ним». До тогож багато західних інтелектуалів у період Великої депресії виявляли великі про радянські симпатії та енергійно відкидали всяку критику СРСР, особливо в питанні про голод. Як зауважив Р.Конквест, «ганебним було не те, що вони виправдовували дії рад, а те, що вони навіть чути про них не хотіли, що вони не бажали подивитись фактам в обличчя».

Перелік репресивних заходів великий, і всі вони були спрямовані на те, щоб загнати селянина у безвихідне становище, а тим самим прирекло його на голодну смерть.

Спогади очевидцівЗі спогадів бабусі мого батька, Тимощук Єви Трохимівни, про ті страшні роки голоду: «Кордон між рад Україною і Польщею в 1933р. пролягав в Корецькому районі Рівненської обл. по річці Корчик. На різних берегах річки жили люди із одних родин, але були розділені кордоном. Підчас голодомору жителі польської території старались підтримати своїх родичів на радянській стороні берега.По руслу річки Корчик вони сплавляли на плотиках пакунки з продуктами (зерно, хліб, муку і т.п.).Плоти течією відносило до радянського берега, де їх могли підібрати голодні люди. Але це вдавалось рідко кому зробити. Прикордонні застави були підсилені підрозділами Червоної армії, які круглодобово несли патруль вздовж берега. Вони не допускали змучених від голоду людей до річки , а тих хто робив спробу це зробити - розстрілювали з рушниць. Винятком не були ні діти, ні жінки».

Жителька Кіровоградської обл., Марфа Митрофанівна, розповіла моєму батькові, що коли їй було 12 років, почався голодомор. Сім’я складалась з 11 чоловік. Марфа Митрофанівна була найстаршою дитиною. За пів року голодування помер її батько і троє братів і сестер. В один із днів її мама десь роздобула і зварила м’ясо. Як виявилось то була частина тіла її померлої сестрички. Марфа Митрофанівна покинула дім і з біженцями змогла дібратися до Києва , де й вижила. Під час Великої Вітчизняної Війни Марфа Митрофанівна партизанила в складі великого партизанського загону Медвєдєва. Була учасником бойових дій. Проживала до кінця своїх днів в місці Києві і померла на поч 90-х.

Знайомий моєму татові дід Фома також розповів ті страшні спогади про голодомор. На Одещині, під час голодомору, їх сім’я зменшилась на половину – померло 6 з 12 членів сім’ї. Йому було 15 років, коли почався голод. Його батьки вирощували ячмінь і мали запаси урожаю, які б не дали померти від голоду взагалі. Але в один із днів приїхав продзагін в супроводі червоноармійців, які в їхньому селі забрали все зерно що змогли знайти. Батько діда Фоми частину зерна закопав в сараї в землю, та досвідчені червоноармійці знайшли схрон – зерно відібрали, а старших жорстоко побили. Від отриманих травм, його батько тяжко захворів і помер.

Висновок

Такої жорстокої варварської форми колонізації людство ще не знало. Тому вона вражає своєю жахливою навальністю – без будь-яких моральних застережень, без озирань: а що каже світ?, без жалю і співчуття до тих «гнаних і голодних», заради яких начебто й творився на крові та насильстві новий світ. Після революції і громадянської війни відкрився простір для авантюрних соціальних експериментів, які увійшли в історію ХХ ст під назвами: «рік великого перелому», «колективізація», «ліквідація куркуральства як класу»…Внаслідок цих народовбивчих експериментів Україна опинилася в кінці 1932 – на поч. 1933рр. на грані катастрофи. Знесилена братовбивчою громадсько. Війною, залякана тотальним ідеологічним пресингом-звинуваченням у контрреволюціонерстві, буржуазному націоналізмі, саботажі Україна нічого не могла протиставити навальному диктатові центру в застосуванні найсуворіших методів у «боротьбі за хліб». Обережні сигнали-натяки укр партійного і радянського керівництва в особі В.Чубаря, С.Скрипника, Г.Петровського, О.Шліхтера про розростання голоду внаслідок гіпермаксималіських планів хлібозаготівель тільки злостили Сталіна та його опричників.