Голодомор 1932-1933рр.
Механізм
Найважчим у трагедії голоду є те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932р. перевищував 1931р.». Як указують Р.Конвест і Б.Кравченко, врожай 1932р. лише на12% був меншим середнього показника 1926-1930рр. Інакше кажучи, харчів не бракувало. Проте держава систематично конфіскувала більшу їх частину для власного вжитку. Ігноруючи заклики й попередження укр комуністів, Сталін підняв план заготівлі зерна у 1932р. на 44%. Це рішення та жорстокість, із якою режим виконував його, прирекли мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати не інакше як штучним.
Про байдужість режиму до людських страждань, ціною яких здійснювалась його політика, свідчив ряд заходів, проведених у 1932р. В серпні партійні активісти отримали юридичне паво конфіскації зерна в колгоспах, того ж місяця в дію було введено ганебний закон, що передбачав смертну кару за розкрадання «соціалістичної власності». За пом‘якшуючих обставин такі «анти державні злочини» карались10 роками виснажливої праці. Для того, щоб селяни не кинули колгоспи у пошуках їжі, була впроваджена сис-ма внутрішніх паспортів. У листопаді Москва видала за-н, що забороняв видавати селянам зерно, доки не буде виконано план державних заготівель.
Під загальним керівництвом надзвичайної хлібозаготівельної комісії Молотова загони партійних активістів у пошуках зерна нишпорили в кожній хаті, зривали підлоги, залазили в колодязі. Навіть тим хто вже пухнув з голоду, не дозволяли лишати собі зерно. Якщо ж виявлялося, що хтось не голодує, то його підозрювали у переховуванні зерна. Повертаючись до цих подій, один партійний активіст так пояснював мотиви, що тоді керували ним: «Ми вірили, що Сталін мудрий керівник…Нас обманули, бо ми хотіли бути обманутими. Ми так вірили в комунізм. Що були ладні піти на будь-який злочин, якщо його підмальовували хоч крихтою комуністичної фразеології».Голод, який поширювався протягом 1932р., набув найстрашнішої сили на початку 1933р. підраховано, що на початку року середня селянська родина з п’яти чоловік мала близько 80 кг зерна, щоб проіснувати до наступного врожаю. Тобто кожний її член мав1,7 кг на місяць. Залишились без хліба, селяни їли котів, собак, щурів, кору, листя, просяне лушпиння, сушену солому, стручки акації, навіть пили помиї з добре забезпечених кухонь членів партії, дохлих котів, собак, і навіть коней. Були випадки канібалізму. За словами істориків «першими вмирали чоловіки. Потім діти. В останню чергу помирали жінки. Але перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство».Партійні активісти продовжували конфісковувати збіжжя, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села.
Сталін та його поплічники дивилися на все інакше. У 1933р. помічник Сталіна на Україні М.Хатаєвич, що керував компанією земле заготівель. Із гордістю заявляв: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба за смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна сис-ма існуватиме завжди. Ми виграли війну!»
У той час як на Україні й особливо в під.-сх. Її частині та на Півн. Кавказі лютував голод, більша частина власне Росії
Ледве відчула його. Одним із чинників. Що згідно першим п’ ятирічним планом «Україна…мала служити колосальною лабораторією випробування нових форм соц.-економ. та виробничо-технічної перебудови сільської економіки всього Радянського союзу».Про значення України для радянських економістів-плановиків писалося в передовій статті «Правди» від 7.01.1933р. під заголовком «Україна – вирішальний фактор зерно заготівель». Відтак перед республікою ставилися непомірно великі вимоги.Як показав Всеволод Голубничий, Україна, забезпечуючи 27% загальносоюзного врожаю зернових, проте, виконувала аж 38% плану зерно заготівель. Б.Кравченко стверджує, що українським колгоспникам платили вдвоє менше, ніж російським.
З огляду на тривалу традицію приватного землеволодіння українці чинили колективізації упертіший опір, ніж росіяни. Тому на Україні, як ніде, режим здійснював свою політику швидшими темпами, ніж в інших республіках.
Інші вважають, що голод був для сталіна засобом послаблення українського націоналізму. Зрозуміло, що пов’язаність з селянством не оминула пильність радянського керівництва. У 1930р. провідна українська комуністична газета далі розвинула це ототожнення, заявивши: «спеціальне завдання колективізації на Україні полягає в тому, щоб…знищити соціальну базу українського націоналізму – індивідуальне селянське господарство». Тому можна дійти висновку, що у кращому випадку Сталін вважав смерть мільйонів людей необхідною ціною індустріалізації. В гіршому він свідомо дозволяв голодові змітати всякий опір у цій особливо неспокійній частині його імперії.
Вартим уваги аспектом голоду є намагання викреслити його з суспільної свідомості. Якби стали відомі всі масштаби трагедії, то цілком очевидно, це завдало б серйозної шкоди тому образові країни, що його прагнула створити Москва як у себе вдома, так і за кордоном. Тому влада довго забороняла відкрито говорити про голод в СРСР.