Богдан Хмельницький – полководець і державний діяч

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УГОДАЗагроза нової війни з Польщею, повстання в полках України, брак надійних союзників звертали знову думки до православної Москви, тим більше, що тисячі втікачів знаходили притулок на підлеглій Слобідській Україні і далі в Московщині. З 1648 року Богдан Хмельницький час від часу звертався до Москви з проханням допомогти в боротьбі з Польщею. Він загрожував навіть війною, якщо вона не дасть допомоги проти Польщі. Значну роллю в справі союзу України з Москвою відіграло східне духовенство, вищі представники якого брали на себе посередництво між Богданом Хмельницьким і царем: Паїсій, патріарх Єрусалимський, що зустрічав Хмельницького у Києві в 1648 році й вітав, як нового Мойсея; Йоасаф, митроп. Коринтський, що загинув під Берестечком у 1651 році; Гавриїл, митрополит Назаретський, що був у гетьмана після Берестейської поразки. Усі звернення до Москви в справі допомоги були марні. Московський уряд відмовляв або відповідав загальними заявами, висилав хліб і сіль, але вичікував, не бажаючи розривати миру з Польщею. В. Ключевський так характеризував політику Москви супроти України: вона "протягом 6 років приглядалася з нерухомою цікавістю, як справа Хмельницького, попсована татарами під Зборовом і Берестечком, хилилася до упадку, як Україна пустошилася союзниками-татарами і люто-нелюдською усобицею, і нарешті, коли Україна вже знищилася дорешти, її прийняли під свою високу руку". Наводячи цю цитату, М. Грушевський пояснював справу так: "Увесь хід історії Східної Європи міг би взяти інший і кращий напрямок, коли б Україна ввійшла в політичну унію з Москвою в початках своєї боротьби з Польщею, ще повна сил, повна людяності, не зневіреної в своїх провідниках і в піднятому ними ділі, здатної бути опозицією Москви, обстояти себе в сій позиції і не дати себе зіпхнути на становище провінції. Московські політики може ненароком, а може й умисно дали поборюкатись українській козаччині з Польщею і дійти до останнього обопільного знищення . аби ввійти з свіжими силами між сил обезкровлених противників і взяти козаччину вже не в роді рівноправного союзника, а підручного, котрого можна було б звести до ролі прислужника, підданого " холопа ". У Москві добре врахували і другий бік питання. Союз з Україною був конче потрібний для Москви з різних поглядів: він відкривав шлях до Чорного моря і на захід, забезпечував Їй панування на сході, а головне - трагічне становище України загрожувало Москві або захопленням й Польщею, або союзом її з Туреччиною, чим не раз лякав Москву Хмельницький. Союз з Україною був дуже бажаний для "Москви тим, що забезпечував її мілітарні інтереси. Україна мала 300.000 випробуваного, досвідченого, найкращого на Сході Європи війська. Всі ці умови робили союз з Україною конче потрібним для Москви. 1-го жовтня 1653 року Земський Собор у Москві ухвалив прийняти Україну "під високу руку царя", а 1 листопада московське посольство вже було на кордоні України. Цей поспіх, невластивий московському урядові, свідчить, .яка велика була заінтересованість Москви. На чолі посольства стояв боярин Василь Бутурлін, намісник Тверський. В посольстві були: окольничий Іван Олфер'єв, намісник Муромський та дяк Ларіон Лопухін. З ними їхало духовенство з іконами, корогвами, хрестами, з образом Спаса - дар царя Хмельницькому - та великий почет. Гетьман був зайнятий війною з Польщею та похороном Тимоша і прибув до Переяслава лише 6 січня 1954 року. Він уникав будь-яких урочистих прийнять і ні разу не запросив московських послів до себе. Можливо, для того обрав для переговорів не Київ, чого добивалися посли, а тихий козацький Переяслав. Не було прийняття і в полковника Переяславського Тетері. Всі переговори відбувалися сухо й офіційно. 8-го січня відбулась Рада Старшин та поспіхом скликана Загальна Рада мешканців Переяслава. Після слухання царської грамоти, гетьман, посли та старшини поїхали до Успенського собору. Там стався інцидент, не передбачений у Москві. Коли духовенство хотіло було привести до присяги гетьмана та старшину, Хмельницький зажадав від послів, щоб вони перші принесли присягу від імені царя. Цим Хмельницький вимагав урочистого, формального ствердження україно-московського союзу і запевнення оборони України та її прав. В цьому виявилася рівноправність сто-рін і недовір'я щодо дійсних намірів Москви. Боярин Вутурлін рішуче відмовився приносити присягу за царя. Гетьман і старшина пішли на нараду. Посли, довгий час стояли в соборі, чекаючи. З'явились два полковники - Тетеря та Лісницький (Миргородський) - і почали переконувати послів скласти присягу, і знову вони відмовилися. Вся ця історія з присягою була публічним скандалом для московського посольства. Воно кілька годин чекало на гетьмана, і двічі підтверджена Вутурліним обіцянка, що цар охоронятиме всі права України, була фактичною присягою. "Царское слово пременно не бьівает", - сказав Вутурлін. Питання - чи приносили московські посли присягу, чи ні - розв'язувалося різним способом. Сучасники вважали, що фактично присяга була зложена, бо двічі повторив Бутурлін запевнення, що цар словом своїм ручиться, що Польщі України не віддасть і державний лад її буде збережений. Це витлумачили Хмельницький і старшина, як а к т рівнозначний з присягою царя." Усі ці події і в Чигирині, і у війську - підривали сили старого гетьмана. З ним .стався удар і 27 липня 1657 року він помер.Висновок

З Богданом Хмельницьким Україна втратила одного з найвидатніших своїх діячів. Своїм виключним адміністраційним талантом він зумів розбурхане повстанням море, під час постійної війни, перетворити в міцну державу, зі стрункою системою адміністрації, з новими законами, новим соціальним ладом; зумів дипломатичним хистом лавірувати між ворожими сусідами і вивести Україну з того ярма, яке намагалася накласти Москва. Богдан Хмельницький спромігся перетворити "повстання рабів", як називали українську революцію поляки, на міцну державу; з якою шукали союзу та зв'язків великі держави, а з маленького козацького міста Чигирина зробити осередок Східної Європи, де зустрічалися дипломати різних держав. Не Москва, а Чигирин став центром політичного життя Європи. Богдана Хмельницького порівнювали з Кромвелем, але була між ними велика різниця: Кромвель мав стару державу з налагодженою адміністрацією, армією, Хмельницький - розбурхану повстанням масу людей з протилежними інтересами та бажаннями. Останні дні його були трагічні. Розкол серед старшини, заворушення у війську . Значення діяльності Богдана Хмельницького величезне, і для порівняння з нею тяжко знайти в історії паралелі. Не можна упускати з ока, що тривала ця діяльність лише дев'ять років: з 1648-го по 1657-ий. Протягом того часу безперервно йшли війни, в яких він виявив свої виїмкові таланти стратега та організатора. Він командував не підготовленою до таких воєн армією, яка складалася з різноманітних елементів: реєстрових козаків, вишколених польськими командирами на європейський кшталт; запорожців з їх особливою тактикою; повстанців, слабо озброєних, невишколених до бою, бо не було часу; татарських орд з їх власною командою. Не зважаючи на це, Хмельницький, завдяки глибоко опрацьованим планам воєнних операцій та військовій дисципліні, яку вніс він в аморфну озброєну масу, завдавав поразку за поразкою зразковій польській армії, підсиленій німецькими вояками. Усі поразки Хмельницького, а їх було небагато, не можна класти на карб його як вождя, бо їх зумовлювали передусім зради союзників-татар, що своєю підступністю виривали гетьманові з самих рук забезпечені перемоги: під Зборовом, Берестечком і, нарешті, під Жванцем. Два рази - під Зборовом та Жванцем - король Ян Казимир був у безвихідній ситуації, з якої врятували його татари. Військова діяльність Хмельницького тісно пов'язана з дипломатичною. В цій ділянці діяльності гетьмана найтяжче знайти пояснення, і єдиний ключ до зрозуміння його політики лежить у зрозумінні історичних подій та головної мети життя Хмельницького: здобути Україні незалежність. Перші кроки Хмельницького, від Жовтих Вод до Замостя, усвідомив він не як революцію, як війну з Польщею за незалежність України, а лише як бунт, як повстання "черні" проти панів, проти шляхти, яка не слухала короля. Супроти короля Владислава IV Хмельницький, як і інші проводирі повстання, залишався лояльним, він хотів тільки вибороти мінімальну автономію. Цим пояснюється небажання використати перемоги, участь послів на сеймах, вимога обрати на короля Яна Казимира. Але коли Богдан Хмельницький зрозумів велич справи, яку почав, тоді він повів, з почуттям національної свідомості та гідності, тверду, безкомпромісну політику:" за всяку ціну здобути і забезпечити незалежність Українській Державі, в якій він був з Божої ласки володарем. З того часу, з 1649 року і аж до смерті, йшов Хмельницький до цієї мети.