Богдан Хмельницький – полководець і державний діяч

ВІД ПОВСТАННЯ ДО ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ

На Різдво 1649-го року Богдан Хмельницький тріумфально в'їхав до Києва. Його зустрічали" як героя-визволителя України з польської неволі, як нового Мойсея. Єрусалимський патріарх Паїсій, митрополит Київський Сильвестер Косів, духовенство, професори Києво-Могилянської Колегії, спудеї влаштовували пишні акти, виголошували панегірики. В Києві чекали посли Молдавського та Волоського господарів і Семигородського князя. Перебування в Києві відіграло велику роль в формуванні психології Богдана Хмельницького. Розмови з патріархом і київською елітою відкрили йому очі на те, що сталося в Україні. Він збагнув, що то було не повстання селян проти панів, не помста магнатам за сваволю та утиски народу, а велика війна за незалежність України, за створення держави. Перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, переможний похід до Замостя створили нову ідеологію українців: вони зрозуміли свою вагу, свою силу. До війська Хмельницького, як згадано вище, переходило багато спольщених українців-шляхтичів, людей з широкою освітою, які сприяли створенню державницької ідеології Богдана." ПОВСТАННЯ ПЕРЕТВОРИЛОСЯ НА РЕВОЛЮЦІЮУ лютому 1649 року, коли Хмельницький був у Переяславі, приїхали до нього посли від короля Яна Казимира. Хмельницький розмовляв з послами не як ватажок повстанців, а як володар України. "Виб'ю з лядської неволі руський народ увесь! - казав він. - Перше я за свою шкоду і кривду воював, тепер буду воювати за нашу православну віру . Поможе мені в тому чернь уся - по Люблін, по Краків, і я їй не відступлю, бо це права рука наша, щоб ви (польські пани), знищивши хлопів, і на козаків не вдарили. Буду мати тисяч 200, 300 своїх, орду при тім . За границю війною не піду, шаблі на турків і татар не підніму. Досить маю в Україні, Поділлі і Велиш тепер . у князівстві Ідоїм по Львів, по Холм і Галич." Таку широку програму розгорнув Богдан Хмельницький перед польськими послами у 1649 році. Властиво, цю програму зберіг він до кінця свого життя. Серед послів був сенатор, воєвода Брацлавський, а пізніше і Київський - Адам Кисіль, один із найвидатніших українських патріотів та політичних діячів XVII століття. Він походив з волинської шляхти, був одним із найзаможніших магнатів та провідником непокозаченої православної шляхти і виступав в сеймі та в сенаті за оборону українського народу і православної віри. Але він був противником повстання і вважав, що між Польщею та Україною можна знайти компроміс. Кисіль не раз брав участь як представник Польщі в переговорах з козаками. За відданість інтересам України. Польська шляхта вважала його "зрадником". "Я майже зів'ялий, ввесь - змучений і на здоров'ї скалічений, - писав Кисіль Хмельницькому в 1651 році, - три роки ганяю . від сейму почавши, досі постійно зношуся з королем, щоб кров християнська не лилася, щоб остання частина народу нашого козацького не згинула". Так характеризував він свою діяльність з першого року повстання Хмельницького." В особах колишніх друзів Хмельницького і Киселя стали один проти одного патріоти, віддані Україні діячі, бо йшли вони різними шляхами і розділяла їх різниця ідеології і тактики, Перед Хмельницьким стояло тяжке завдання. Боротися з Польщею, що своїми лише силами Україна не могла, бо Польща не тільки мала великі власні військові сили, але й була багатою державою, що могла користатися найманим військом. Татари виявили себе як ненадійні союзники, які грабували населення і виводили ясир. Отже треба було шукати інших союзників. У перших же місяцях повстання 1648 року Хмельницький мусів звернути увагу на Московщину. З 1647 року між Москвою і Польщею існував оборонний союз, спрямований проти Криму, але оскільки татари стали союзником Хмельницького, московсько-польський союз міг обернутися проти України. Богдан Хмельницький щоб не допустити спільного виступу Польщі та Московщини проти України, ще в 1648 році радив цареві Олексієві, скориставшись з нагоди, зайняти Смоленськ і заявити претензію на польський престол." Ідею союзу з "одновірною" Москвою підтримував і патріарх Паїсій. Ще гостріше стало питання про цей союз у 1649 році, йоли Хмельницький готувався до нової війни з Польщею. Силуян Мужиловський, український посол до Москви, пропонував цареві на початку того року окупувати Сіверщину, щоб забезпечити Україну з півночі, просив хоч би дипломатичної інтервенції для захисту прав Православної Церкви в Речі Посполитій, але Москва не допомогла Україні." Шукання союзу привело Хмельницького до першої коаліції україно-турецько-татарської, яку створив він тоді, коли не вдалося зреалізувати союзу з Молдавією та Семигородом. Війна була неминуча. ЇЇ диктували настрої селян: "вся чернь зброїться, смакуючи собі свободу від робіт та податків, і навіки не хоче мати панів, - писав сучасник. - Так чернь роз'ярилася, що або знищити шляхту, або сама згинути хоче". З другого боку Польщу лякали чутки, що Богдан Хмельницький творить "вільне князівство козацьке", "відокремлену державу".18 На початку літа 1649 року 200-тисячне польське військо посунуло на Україну. Хмельницький, маючи лише коло 70.000 козаків, не рахуючи селянських повстанців, та стільки ж татар, обложив у Збаражі польську армію і тримав Її в облозі півтора місяця. Тим часом з півночі на Україну виступив Литовський гетьман Радзивілл. Під Лоєвом полковник Станіслав-Михайло Кричевський дав йому відсіч, але сам загинув у бою. На допомогу польській армії прийшов король з новими силами. Хмельницький оточив королівське військо під Зборовом, але канцлер Оссолінський підкупив хана Іслам-Ґерея, і той поставив вимогу Хмельницькому: замиритися з королем, або татари перейдуть на бік поляків. Хмельницький примушений був погодитися. .Підписаний 18 серпня 1649 року Зборівський договір мав такі пункти: В межах Польської держави утворюється автономна область, до якої входять воєводства: Київське, Брацлавське та Чернігівське - від Случі до Дністра, частини Волині, Поділля. Цією областю управляє гетьман. Вона має своє військо - 40.000 реєстрових козаків. Решта - селянство - мусить повертатися до панів і відбувати панщину. Королівська адміністрація та польські пани можуть повертатися на свої місця. Православна Церква дістає права рівні з Римо-Католицькою. Унія скасується. Єзуїтські школи в Києві ліквідуються. Так - замість визволення українського народу з-під польської влади та створення власної держави - здобутки кривавої боротьби обмежилися національно-територІальною автономією для козацької верстви. Зборівський договір проголошений як "Декларація ласки короля, даної на пункти прохання Війська Запорозького", був паперовий: ні в Польщі, ні в Україні його не реалізовано. Особливо викликав протест пункт 6-ий про зрівняння православних з католиками. Остаточне рішення було відкладене до наступного сейму, на якому мав бути присутній і православний митрополит. Однак, на засідання сейму католицькі єпископи митрополита не допустили, також не допустили його до сенату. Українська Уніатська Церква звернулася до папи Інокентія X, який в листі до короля просив захисту для уніатів, але не знайшов підтримки. 8 січня 1650 року сейм ратифікував Зборівську угоду. В Україні влада фактично перейшла до Війська Запорізького. Всю територію поділено на полки, спочатку на 16, згодом число Їх зросло. Податки збирав військовий скарб. Хмельницький, як незалежний володар, вів дипломатичні переговори з сусідніми державами. Коли Хмельницький спробував був на підставі Зборівського договору перевести реєстр козаків, селяни, що брали участь у війні, не захотіли зрікатися козацьких прав та повертатися до панів І підняли повстання. Ще більше обурювали Їх польські пани, які поверталися в свої маєтки. З другого боку Польща не виконувала своїх зобов'язань: православний митрополит, як згадано, не дістав місця в сенаті, не повернено спірних земель, польський уряд не здійснив амністії, і багатьох повстанців страчено." БЕРЕСТЕЧКО - ЖВАНЕЦЬ Відчуваючи неминучість війни, Хмельницький старався забезпечити себе союзами з сусідами. Насамперед примусив він до союзу Молдавського господаря Василя Лупула, з дочкою якого, Роксандою, мав одружитися його син Тимош. Наприкінці 1651 р. уклав союз з Туреччиною, і султан дозволив Кримському ханові допомагати козакам" Султан Магомет IV назвав Богдана "славою князів християнського народу" І обіцяв свою опіку. (М. Грушевський вважав це васалітетом, але Д. Дорошенко - просто союзом). Це ще більше дратувало Польщу. Навесні 1651 року поляки напали на містечко Красне на Поділлі, і в бою з ними згинув один із найкращих українських полководців Данило Нечай. Але від Вінниці поляків відбив видатний козачий стратег - Іван Богун. Вирішальна битва відбулася 28-30 червня 1651 року коло містечка Берестечка, над р. Стирем. Там у болотяній долині зустрілися два війська: Хмельницький - бл. 100.000 козаків разом із повстанцями та 50.000 татар, і поляків - 80.000 та стільки ж озброєної челяді. На самому початку бою татари раптом почали тікати. Хмельницький і Виговський поїхали мобілізувати нові сили, залишивши командувачем І. Богуна, який відбиваючи наступ поляків, почав виводити козаків з бою. Але серед повстанців зчинилася паніка, вони кинулися тікати і понад 30.000 їх втопилося в річці. Загинув і митрополит Коринтський Йоасаф, що привіз Хмельницькому меч, освячений на Гробі Господнім. 4-го серпня 1651 року Литовський гетьман Радзівілл узяв Чернігів та Київ. Міщани спалили Поділ" щоб не дати його литовцям. Митрополит Сильвестер Косів, піддавшись паніці, вітав переможців. Хмельницький зібрав нові полки, побудував укріплення біля БІЛОЇ Церкви, спинив польський похід і погодився на переговори. Згідно з Білоцерківським миром, за козаками залишено лише Київське воєводство, реєстр козаків зменшено до 20.000, польська шляхта мала право повернутися до своїх маєтків, заборонялося вести закордонні переговори. В Україні почалися знову повстання, збільшилася втеча населення за московський кордон - на Слобожанщину. Білоцерківський договір також не був реалізований: на сеймі один із шляхтичів наклав "вето", і договірне затверджено. Богдан Хмельницький поновив переговори з Молдавією, Кримом, Туреччиною, Москвою. Тому, що Лупул відмовився виконати угоду - видати Роксанду за Тимоша, Хмельницький вирядив під його командою військо до Молдавії. По дорозі під Батогом Тиміш зустрів 20-тисячне військо гетьмана Калиновського. Поляки зазнали нищівної поразки, а сам гетьман був забитий, взято 57 польських гармат, Тиміш вступив до Молдавії і одружився з Роксандою. В 3653 р. він загинув під час облоги Сучави, яку захопив волоський князь Матвій Басараб. Катастрофа балканської політики була страшним ударом для плану Богдана Хмельницького: він хотів посадити на престол Молдавії Тимоша, Лупулеві дати Волощину і тим забезпечити Україні надійний західній кордон. Нове лихо чекало далі: обложене козаками в Жванці у грудні 1653 року польське військо з королем Яном Казимиром вже готове було капітулювати, але поляків знову врятували татари, уклавши з ними сепаратний мир. Татарам дозволено грабувати українське населення та брати ясир по Барське староство. Становище України було тяжке. Війна, татарські напади, тотальна мобілізація, нарешті посухи, неврожай, пошесті, знищення промислових закладів, головно рудень, ізоляція від ринків Західної Європи - все це руйнувало господарство. Внаслідок цього населення в щораз більшій кількості переселяється на схід, на південний схід, на Слобожанщину, Донеччину." Як казав М. Грушевський, "справа самостійності України була вбита за ціну її територіального розширення", бо прилучення України до Москви було вже пересуджене оцим еміграційним рухом.Розділ 3