Велика ідея гетьмана Івана Мазепи

Мазепа вислав проти Петрика п'ять українських полків, а з іншими п'ятьма пішов услід. Звернувся до Москви з проханням надіслати військо. Там виникла велика тривога. Царські загони прибули під проводом князя Барятинського, котрому вдалося завдати поразки Петрику під містом Маячки.

Постійний, але невірний козацький союзник - кримський хан - зрадив Петрика й покинув його. Залишившись без підтримки, Петрик пішов за ордою, жив у Перекопі. До нього приходили українці, яким він казав: «Я що надумав, те зроблю. Вижену москалів й усіх вас звільню з московської неволі».

У діяльності Петрика було досить елементів авантюризму. Хана він переконував, що його підтримує все Запорожжя, запорожцям казав, що хан усі свої орди відправить на війну з Москвою. У деяких листах він називав себе сином Мазепи, а у відозві робив натяк, нібито гетьман таємно підтримує його й готовий відійти від царя. Може, в останньому він був не такий уже й далекий від істини. Протимосковська програма Петрика була співзвучна потаємним, глибинним задумам гетьмана й настроям його старшинського оточення. Але для них була неприйнятною соціальна програма Петрика - разом із московським скинути ярмо й українських панів, відібрати в них майно.

На другий рік, коли в Криму призначили нового хана, Петрик переконав його йти разом війною на царя. Знову звернувся з відозвою до запорожців, але, як і минулого року, не вся Січ відгукнулася. Дозволили йти тільки охочим. Об'єднані сили дійшли до Полтави, де знову повторилася тогорічна ситуація - татари покинули Петрика.У 1695 р. він знову ходив з ордою, писав універсали, однак із таким же фіналом, як і в попередні два походи. Мазепа ходив проти Петрика в походи ще й у 1694, 1696 роках. Нарешті гетьман пообіцяв тисячу карбованців тому, что вб'є Петрика. Такий охочий на прізвище Вечірченко знайшовся. Він наздогнав Петрика й проколов його списом, але й сам був убитий.

У перші роки XVIII ст. склалася така політична ситуація, яку Іван Мазепа міг використати для поширення своєї влади на Правобережжі, що за Андрусівським перемир'ям і Вічним миром залишалося за Польщею. Це дало б йому змогу об'єднати дві частини України й зробити перший крок на шляху до незалежної самостійної української держави. Проте здійснення цього наміру вступало в суперечність із особистими стосунками Мазепи та Семена Палія, якому належала головна заслуга у відновленні козацтва на Правобережжі. Мабуть, нелегку внутрішню душевну драму довелося пережити Мазепі в цих обставинах.

Семен Палій, фастівський полковник, талановитий військовий керівник і організатор, мав добру освіту й був людиною великої хоробрості. Він пройшов військову школу в Петра Дорошенка, часто бував на Запорозькій Січі, уславився успішними походами на Кримське ханство й турецькі фортеці в пониззі Дніпра, брав участь в обороні Відня від турків.

Разом із полковниками Іскрою, Абазином і наказним гетьманом Самусем організував козацьку колонізацію правобережних земель, які внаслідок руїни здебільшого являли собою пустелю: міста й села лежали в руїнах, населення було знищене або розбіглося. Зовсім порожньою, незаселеною залишалася за договором із Москвою ціла смуга землі від Києва до Чигирина, яка мусила правити за своєрідний буфер між Лівобережною Україною і володіннями Польщі. Річ Посполита потребувала постійної охорони своїх українських володінь від татарських нападів. Отож польський король Ян Собеський у 1684 р. видав універсал, що дозволяв козакам селитися в місцевостях, де лежали зруйновані міста Корсунь, Чигирин, Лисянка, Умань, а в 1685 р. сейм прийняв постанову відновити на Правобережжі козацтво, яке дістало змогу розселятися по всьому краю.

Заселення відбувалося швидкими темпами. Виникали козацькі полки не тільки як військові, а й як адміністративно-територіальні одиниці з козацьким ладом, козацьким вільним хліборобством на родючих чорноземних незайнятих грунтах. Палій, установивши свою резиденцію у Фастові (60 кілометрів від Києва), поводив себе як ні від кого не залежний володар. Це викликало тривогу й невдоволення і польського, й московського урядів.

Палій мріяв відтворити всі полки правобережного козацтва й передати його під владу лівобережного гетьмана, щоб об'єднати розрізнені частини України. У 1688 р. він через гетьмана Мазепу звертався до московського уряду з проханням прийняти його разом із фастівським полком у підданство. Але царський уряд не хотів порушувати угоди з Польщею. У 1699 р. польський сейм після замирення з Туреччиною, яка остаточно зреклася своїх претензій на Правобережну Україну, постановив скасувати тут козацтво, позаяк воно вже було непотрібне як охорона.

Палій, Самусь та інші полковники "не підкорилися й у 1702 р. підняли на повстання народ Київщини, Волині та Поділля. У ряді битв вони розбили польські війська, здобули сильно укріплену фортецю в Білій Церкві, оснащену багатьма гарматами, запасами пороху й амуніції.