Велика ідея гетьмана Івана Мазепи
Суперечності між Запорозькою Січчю та гетьманом загострювалися внаслідок соціальної політики Івана Мазепи. Аристократична її спрямованість не сприймалася демократичним козацтвом.
На початку 90-х років XVII ст. Запорожжя послужило імпульсом для політичного й соціального визвольного руху. Це засвідчило, що прагнення свободи ніколи не вмирало в українському народі. У січні 1693 р. на Запорожжі з'явився військовий канцелярист Петро Іваненко, якого називали Петриком. Він закликав запорожців підніматися проти Москви. Заслуговує на увагу, що військові канцеляристи були службовцями Генеральної військової канцелярії - вищого виконавчого органу влади в Гетьманщині. Вони займалися веденням справ, листуванням, копіюванням документів, їх складанням. Відповідно до свого службового становища військові канцеляристи були свідками й учасниками багатьох подій, котрі відбувалися в сфері політичних і суспільних відносин, мали доступ до державних та інших офіційних документів. Військові канцеляристи не лише зналися на механізмах і підводних течіях сучасної їм політичної обстановки, соціальних відносин, а й були обізнані з історією України на основі документальних джерел. Вони являли собою представників тогочасної української світської інтелігенції з високою національною самосвідомістю й демократичними тенденціями.
Саме таким і був Петрик. Маніфест, із яким він звернувся до запорожців, є цінним документальним джерелом, що засвідчує розвиток української національної самосвідомості наприкінці XVII ст., а також української суспільно-історичної й політичної думки.
«Боляче дивитись, - зазначалось у маніфесті, - як чужинці руйнують і гноблять рідний край.
Не диво, що так робить польський король. Колись ми були його піддані, але з Божою поміччю завдяки Хмельницькому вибилися ми з неволі й накоїли Польщі стільки лиха, що вона й досі не отямиться.
Не диво, що нашим ворогом є кримський хан: із давніх давен ми руйнували його землі.Та дивне ось що: поведінка московських царів. Не мечем же вони нас здобули; наші предки з власної волі для оборони православної віри добровільно з ними з'єдналися, ради віри християнської. Переселивши з правого боку Дніпра на лівий наших людей, москалі обсадилися нашими людьми від усякого ворога, бо звідки б не прийшов неприятель - все буде наші села перше палити, наших людей у неволю забирати, а Москва буде за нами в безпечності, як за кам'яною стіною. Але Москві й того мало, і вона хоче всіх нас обернути у своїх рабів та холопів. Гетьманів наших Многогрішного й Самойловича, що за нас стояли, забрала в неволю, а теперішньому гетьману Москва дозволяє роздавати старшині маєтності, а старшина позаписувала наших людей своїм дітям у вічну неволю, й тільки що у плуг не впрягає. Се Москва дозволяє нашій старшині таке робити для того, щоб наші люди оплошіли та омужичилися, а москалі тим часом заволодіють Дніпром, Самарою та набудують там своїх городів.
Отже, подумайте, розумні голови,- чи краще нам бути в неволі чи на волі? Чужим слугою чи самому собі паном? У москаля або ляха мужиком - а чи вільним козаком? Коли славної пам'яті Богдан Хмельницький з Військом Запорожським вибився з-під лядського підданства - хіба погано тоді було жити на Україні? Чи не було тоді у козаків золота, серебра й сукон дорогих, коней табунами й скота чередами? Усього було багато. А як стали ми московського царя холопи, то загибла вкінець чигиринська сторона, а у тих наших братів, що перегнала Москва на лівий бік Дніпра, і їсти не було чого. Багато наших людей сидять у неволі по московських городах. А ще нехай вам, панове, буде й те відоме, що сам гетьман із поради всіх полковників прислав до мене секретно чоловіка і велів передати, що як тільки ми наблизимося до Самари, то всі вони від Москви відстануть, зійдуться з нами й будемо разом бити москаля».
Таким чином, звільнення з московської неволі було головним у програмі Петрика. На війну проти Москви він прагнув підняти запорожців, вийти з ними на Гетьманщину, прилучити жителів міст, які тільки чекають на гасло, приєднати як союзника кримського хана. Програма Петрика мала й соціальний характер. Він закликав різати українську шляхту, що трималася царя, забирати у неї майно.
Заклики Петрика, доброго промовця, знайшли відгук на Запорожжі. Його обрали військовим писарем, а на Січі це була важлива посада. Військовий писар входив до складу січового уряду - Коша Запорозької Січі. Відгукнулися не тільки запорожці. З усієї України люди почали збиратися на Січі. Тим часом Петрик поїхав до Криму й уклав із ханом угоду, за якою Україна зрікалася своїх договорів із царем, а київське та чернігівське князівства створювали незалежну державу.
Іван Мазепа розіслав у Крим і на Запорожжя десятки агентів, які щоденно повідомляли його про дії Петрика. Гетьман надіслав листа кошовому отаману, а потім направив спеціального посла на Січ - Горбаченка. Мазепа радив запорожцям бути вірним царям і домагався, щоб йому видали Петрика. Запорожці, покладаючись на давнє право захисту втікачів, відмовили гетьману. Однак у похід за Петриком пішла, хоч і значна, але тільки частина запорожців, які вибрали його гетьманом України. Приєдналися до них і ханські війська. Ряд міст перейшли на бік Петрика: Царичанка, Китай-городок, кишенські й сокальські жителі. Повстання швидко охопило весь правий берег Ворскли.