Козаччина

Козаччина

ПЛАН

Козаччина

Початок козаччини.

Козацькі походи.

Важке лихоліття.

В половині ХVІ ст. України була в тяжкому занепаді. Український народ вже не мав своєї держави, був розчленований між п'ять держав. Найбільше українців було під Литвою - до неї належала ціла східна Україна. До Польщі належали, західноукраїнські землі. До Семи городу - Закарпатська України, під владою Молдовії найшлися Буковина й Басарабія, Московщина зайняла Сіверщину.

Але є бо й на зверхні обставини були для України некорисні. На місці давньої візантійської держави була в той час варварська Туреччина. І найважливіше - у Криму в ХV ст. зорганізувалася окрема татарська орда, яка стала дуже небезпечним сусідом України.

Почалася одна з найстрашніших дію історії східної України. Хижацька орда нападала часто, не раз кілька разів у році, на українські землі, що були під Литвою й Польщею, нищила людське добро, людей брала в тяжку неволю. Через те східна Україна сильно занепала і збідніла.

Але найгірше було те, що татарські напади йшли далі, й то не тільки у східній Україні, а й у Західній. Польща й Литва, що повинні були боронити цих земель, як боронили їх колись наші князі, не мали на це сили; з військового погляду не були до того добре зорганізовані.

Татарські напади.

Після зруйнування Києва татарами ще проживали над Волгою, потім частина їх переселилася до Криму і тут заснувала свою державу. Столицею їх був Бахчисарай, де жив Кримський хан. З Криму татари безнастанно нападали на Україну. Щороку весною, як степи вкривалися травою, татари виходили в похід. Татарських шляхів було чотири: Чорний - між Дніпром і Бугом; Кучманський - між Бугом і Дністром; Покутський - між Дністром і Прутом та Муравський на лівобережній Україні. Татарська орда йшли балками і ярами, щоб ніхто її не доглянув. Як татари були вже далеко в краю вони ділилися на три частини: головний відділ, що звався, кіш, в бойовій готовності чекав ворога. Менші загони йшли на боки за здобиччю. Татари вели бій так: розбігалися на всі сторони і намагалися оточити противника з боків і ззаду, щоб знищити військо і взяти людей в неволю.

3.В ясирі. Нещасливих бранців татари брали на аркани, довгі шнури, й тягли за собою. Невільники йшли цілу дорогу. Гаряче степове сонце палило їм , спотикаючись, ранили собі ноги об колючий терен.

Плач і ридання неслися далеко. Татари вели своїх бранців до Криму. Там, у різних містах, найбільше в Кафі були великі торговиці де продавали невільники. Приходили туди купці з далеких сторін, здебільшого туки й араби, і купували бранців собі на невільників. Ще гірша доля була тих бранців, як траплялися до робіт на кораблях, що звалися галерами. Турки наклали на них кайдани і наказували гребти важкими веслами під наглядом жорстких дозорців. Дуже терпіли бідні невільники: залізо гризло їм руки й ноги, вів ударів нагаями кров заливала плечі.

4.Яничари. Християнських дітей турки брали до своїх шкіл і виховували їх змалку в своїй вірі. Мала дитина скоро забувала своїх батьків, забувала рідне слово, вчилися турецької мови й турецьких звичаїв. Пізніше з таких хлопців виростали завзяті вороги християн, і турки творили з них військо, що звалося яничарами. Турки старалися перетягувати до своєї віри і старих людей. Часом траплявся такий чоловік, що приймав віру в Магомета, щоб не терпіти, нужди або щоб зазнати розкошів та панування між турками. Такі пере кінчили діставали від турків високі уряди і жорстоко переслідували християн. У нас таких зрадників називали ренегатами або відступниками. (придатних до воєнної служби записувано в реєстр, цебро спис війська).