Племенні об'єднання на Україні
Основною силою, яка протистояла готам, бу¬ли анти. Слов'яни зазнали поразки, але лише на деякий час. Процеси консолідації й самоутверд¬ження цих племен тривали, що сприяло утворен¬ню в майбутньому могутніх військово-політичних союзів. Вони посіли місце готського об'єднання в Південно-Східній Європі.
Схема взаємозв'язків археологічних культур доби великого розселення слов'ян, що лежать в підоснові зародження слов'янських народів.
Ці події, що датуються кінцем ІV-V ст., можна вважати початком виникнення нової етнокульту¬ри та соціально-економічної спільності, в якій провідне місце посіли слов'яни. Про це свідчать пам'ятки V, а можливо, й кінця IV ст., знайдені на межі лісостепової та поліської зон Східної Євро¬пи. Тут зароджувалися ранньосередньовічні східнослов'янські культури й звідси в часи Вели¬кого переселення народів - у середині 1 тис. н.е. - почалося розселення слов'ян на північний схід, південь і південний захід.
Друга половина 1 тис. - це час, коли загаль¬нослов'янська спільнота розпадається на три гілки: східну, західну й південну. В нових умовах старі назви (венеди, анти) в процесі розселення поступово зникають, натомість з'являються нові найменування.
Племена полян у минувшину заселяли су¬часні Київщину й Канівщину, древлян - Східну Волинь, сіверян - Дніпровське Лівобережжя. Крім них, на теренах України проживали уличі (Південне Подніпров'я й Побужжя), хорвати (Прикарпаття та Закарпаття), а також волиняни, або, як їх ще називали, бужани (Західна Волинь). В археологічних старожитностях існуван¬ня східнослов'янських племен другої половини 1 тис. н.е. фіксується пам'ятками Корчацької, Пеньківської та Колочинської культур, пізніше - Лука-Райковецької та Волинцівсько-Роменської, носії яких уже доживають до часів формування Київської Русі.
Починаючи від VI ст., коли слов'янські племе¬на активно заявляють про свої права на кордо¬нах імперії, на них чимраз більшу увагу зверта¬ють візантійські автори. Ось як описує їхнє життя Прокопій Кесарійський: «Племена ці, склавінів і антів, не управляються однією людиною, але здавна живуть у народовладді, і тому в них вигідні й невигідні справи завжди ведуться спільно. Вони вважають, що один із богів - тво¬рець блискавок - єдиний володар всього, і йому приносять у жертву биків і всяких жертовних тва¬рин. Долі ж вони не знають і взагалі не визнають, що вона має якесь значення. Та коли смерть уже в них у ногах, охоплені вони хворобою або висту¬пають на війну, то дають обітницю: якщо уник¬нуть її, зараз же принесуть богу жертву за своє життя, а уникнувши [смерті], жертвують, що по¬обіцяли, й думають, що цією жертвою купили собі спасіння. Також шанують вони і ріки, і німф, і деякі інші божества й приносять жертви також їм усім, і при цих жертвах чинять ворожіння. А живуть вони в жалюгідних хатинах, розміщених далеко одна від одної, і кожний змінює, наскільки це можливо часто, місце проживання.
Вступаючи в битву, більшість іде на ворогів пішими, маючи невеликі щити й списи в руках. Панцира ж ніколи на себе не одягають; деякі не мають [на собі] ні хітона, ні [грубого] плаща, тільки штани... Є в тих і других єдина мова, повністю варварська. Та й зовнішністю вони один від одного нічим не відрізняються. Всі вони і високі, і дуже сильні, тілом же та волоссям не дуже світлі й не руді, зовсім не схиляються й до чорноти, але всі вони трохи червонуваті. Спосіб життя [їх] грубий і невибагливий, як і в масса-гетів [кочовиків]... А втім, вони менше всього підступні й химородні, але й у простоті [своїй] во¬ни зберігають гуннський норов. Та й ім'я за ста¬рих часів у склавінів і антів було одне».
Звичайно, життя слов'ян було відмінним од візантійського, яке наслідувало античні традиції. Та й характеристика їх істориком у деяких місцях не позбавлена суб'єктивізму.
В слов'янському господарстві переважало землеробство, передусім підсічне (поліська зона) та орне (Лісостеп). Наприкінці цього тисячоліття перелогова система землекористування, мабуть, стала витіснятися двопіллям. Серед злаків культивувалися жито, ячмінь, дещо згодом і пшениця. Розвивалося скотарство, насамперед вирощу¬вання великої рогатої худоби й свиней.Поступово вдосконалювалися ремесла. Ме¬талообробкою - виготовленням знарядь праці із заліза або прикрас із кольорових металів - займались уже майстри-професіонали. Водно¬час гончарство, ткацтво, вичинення шкур, об¬роблення каменю й дерева за умов натурально¬го способу життя здебільшого залишалися в ро¬динних межах. Підтвердженням цього є ліпний посуд більшості слов'янських культур і гончарні вироби провінційних римських майстерень, які в післячерняхівський час вийшли з ужитку, позаяк їх замінили місцеві вироби. Обмін мав натураль¬ний характер, крім території Черняхівської куль¬тури, де в різноетнічному середовищі часто ви¬користовувалися римські срібні денарії.
Економічною основою східнослов'янського суспільства була родова власність на землю, а кожна група населення входила до складу пле¬мені. Водночас життя на окремих поселеннях уже організовувалося за новими нормами «пер¬вісної сусідської общини». В ній парна сім'я ще не була економічно незалежною, а господарсь¬кими осередками були групи родичів зі спільною власністю - так звані «осередки відокремленої власності» (на відміну од більш ранніх часів, коли всією власністю розпоряджався рід). Мала сім'я з найближчих родичів (батьки й діти) стала відігравати провідну роль уже за часів державо¬творення, хоча протягом другої половини 1 тис. н.е. фіксується тенденція розвитку процесу саме в цьому напрямі.