Причини та наслідки агресії більшовицької Росії. УНР в кінці 1917 - початок 1918 рр

Причини та наслідки агресії більшовицької Росії. УНР в кінці 1917 - початок 1918 рр

У ніч з 24 на 25 жовтня 1917 р. в Петрограді перемогло збройне повстання, очолюване більшовиками

Полії у Петрограді вітала пробільшовицьки настроєна частина трудящих України, однак переважна більшість її народних мас

підтримувала політику партій, які входили до складу Центральної Ради, - партій соціальних реформ і національного відродження. Тому перехід в Україні влади до Рад більшовикам вдалося здійснити лише в пролетарському Донбасі. В більшості ж районів України події розвивалися інакше. Особливо напружене становище склало¬ся у Києві.

Одержавши повідомлення про повалення Тимчасового уряду, керівництво Центральної Ради прийняло резолюцію, в якій засуд¬жувалось збройне повстання у Петрограді. Не маючи підстав захи¬щати Тимчасовий уряд, українські партії все ж таки висловилися проти переходу влади до Рад робітничих і солдатських депутатів, бо вони не представляли всієї революційної демократії.

Центральна Рада вважала, що в такій ситуації можливий єди¬ний вихід, щоб вона стала дійсною, фактичною, крайовою владою, - це утворення Української Народної Республіки. 7 листопада 1917 p. був оголошений текст /// Універсалу Центральної Ради. "Віднині Україна стає Українською Народною Республікою... - говорилося в Універсалі.- Ми твердо станемо на нашій землі, щоби силами нашими помогти всій Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів".

М.Грушевський наголошував: на тому, що подібна "широка автономія об'єктивно дає початок "її перетворенню у "повну держа¬ву '*. І вже через два місяці після проголошення УНР на весь голос заявила, що вона є "повною державою": 22 січня IV Універсал Центральної Ради сповістив, що "віднині Українська Народна Рес¬публіка стає самостійною, не від кого не залежною державою". Зрозуміло, були й інші чинники (конфлікт з Раднаркомом, пробле¬ми міжнародного визнання), що зумовили рішучий поворот до повної незалежності, однак, з точки зору еволюції "чистих" держа¬вних форм, цей шлях є закономірним.

З цього часу досить активно відбувається процес формування і удосконалення державного ладу УНР.

Організація центральної влади. Особливе місце в структурі вищих органів УНР займала Центральна Рада. 'У III Універсалі міститься конструкція, згідно з якою Центральна Рада поставлена українським народом "разом з братніми народами України... бере¬гти права, здобуті боротьбою", а в IV Універсалі сказано: "Ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу - селян, робітників і солдатів".

У деклараціях Генерального Секретаріату вживаються правові означення Центральної Ради: "законодавчий орган", "представницький орган", нарешті, "революційний, демократичний парла¬мент".

Проте, не зважаючи на всі ознаки парламенту, Центральна Рада мала свою певну специфіку.

По-перше, від самого початку в основоположних документах Центральної Ради постійно декларувалося, що вона є тимчасовим органом, який має припинити свою діяльність, після скликання Всеукраїнських Установчих зборів. По-друге, Центральна Рада фор¬мувалася не шляхом загальних виборів, а на основі делегування до її складу представників різних демократичних громадських організацій.

Прагнучи у питаннях державного будівництва спиратися на всі соціальні верстви населення України, Центральна Рада намагалася розширити свою соціальну базу. Саме з цією метою на початок грудня 1917р. був спланований І Всеукраїнський з'їзд Рад робітни¬чих, селянських та солдатських депутатів. За нормами представни¬цтва депутати з'їзду мали представляти усі українські землі.

Свої наміри щодо цього з'їзду мали і більшовики України. Вони намагалися шляхом переобрання складу Центральної Ради перетворити її на зразок російського ЦВК*.

Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських та солдатсь¬ких депутатів розпочав свою роботу 4 грудня 1917 р. у Києві. На нього прибуло понад 2000 депутатів, переважно селян, серед яких більшовики складали трохи більше 100 чоловік. Зрозуміло, що при такому співвідношенні сил з'їзд висловив повну довіру і підтримку Центральній Раді та Генеральному Секретаріату. В резолюції з'їзду, зокрема, говорилося: "З проголошенням Третього Універсалу Цен¬тральна Рада стала на шлях широких соціальних і політичних реформ і приступила до скликання Українських Установчих зборів, яким єдино Центральна Рада може передати усю повноту влади в Україні... З'їзд вважає переобрання Центральної Ради несвоєчас¬ним і недоцільним".